Анатомія ненависті. Путін і Україна

День народження Путіна

24 лютого 2000 року — рівно за 22 роки до початку великої війни Росії проти України — «народився» Путін.

Точніше, того дня він попрощався зі своїм минулим.

У Санкт-Пєтєрбурґє ховали ексмера міста Анатолія Собчака. Той несподівано для всіх помер у готелі в Калінінґраді. Смерть 63-річного колишнього шефа Путіна забрала зі собою багато таємниць. Найголовніша з них — історія сходження його помічника до владного Олімпу. У цій історії достатньо всього: і криміналу, і спілкування з представниками організованих злочинних угруповань Пітєра початку 90-х, і перший зароблений великий капітал.

Того дня, коли Путін віддавав останню шану Собчаку, ФСБ повідомила, що накрила в Пітєрі чеченську банду. Вона начебто готувала замах на нового господаря Кремля. Так це було чи ні — достеменно ніхто не знає й, думаю, вже ніколи не дізнається. Бо еру правди й напівправди в Росії часів Єльцина змінювала ера брехні Путіна. І за цієї ери дізнатися, що ж таки сталося 24 лютого 2000-го з новим лідером Росії в місті на Неві, навряд чи колись удасться.

Через посилені заходи безпеки Путін разом із дружиною Людмілою завчасно приїхали до Таврійського палацу, де стояла труна з колишнім мером північної столиці Росії. Зі скорботним виразом обличчя Владімір виголосив промову. Він говорив про Собчака як про вчителя, який учив його вільно думати й відкрито висловлювати свої думки.

«Анатолій Алєксандровіч Собчак, — траурним голосом мовив Путін, — був одним із найяскравіших політиків сучасної Росії. Це, звичайно ж, був політик всеросійського масштабу. Він був політиком, який утвердив у нашому суспільстві й державі закони моральності, пропагував і стверджував демократію. Він був одним із авторів Основного закону країни. Усією своєю діяльністю він затвердив у Конституції найголовніше — вперше в історії нашої держави в основу Конституції була поставлена людина, громадянин із його свободами і правами».

Як виявиться згодом, разом із колишнім шефом Путін прощався з громадянськими свободами й правами, які так обстоював Собчак. На них новий лідер Росії поставить хрест доволі швидко. Як і на демократії, символом якої був колишній мер Санкт-Пєтєрбурґа.

Хтось розповідає, що на похороні очі Путіна були на мокрому місці. Хтось — що його обличчя було холоднокровним. Він довго спілкувався з удовою ексмера Собчака — Людмілою Нарусовою та з його доньками — Ксєнією й Марією. Собчаки знали Путіна без глянцю і владного шику. Саме на їхніх очах відбувся його карколомний кар’єрний злет. Влада принесла другу сім’ї визнання, впливовість і гроші. На їхніх же очах Путін ставав кривавим диктатором, за вказівкою якого в Чечні палили міста, села й розстрілювали людей. І того холодного лютневого дня Путін прощався не лише із Собчаком. Путін говорив «пака!» своєму пітєрському минулому й валізі, яку незмінно тягав за пітєрським мером. Цікаво, що ж було в тій валізі?

У Санкт-Пєтєрбурґ Путін приїхав уже у статусі в. о. президента Росії. Був на фінішній прямій до найвищого крісла в державі. 31 грудня 1999-го президент Єльцин несподівано для росіян заявив про свою відставку. Важко вимовляючи слова, він прочитав із суфлера:

«Я ухвалив рішення. Довго й болісно над ним міркував. Сьогодні, в останній день минулого століття, я йду у відставку.

Я багато разів чув: Єльцин будь-якими шляхами триматиметься за владу, він нікому її не віддасть. Це брехня. Справа в іншому. Я завжди казав, що не відступлю від Конституції ні на крок, що в конституційні терміни мають відбутися думські вибори. І це сталося. Також мені хотілося, щоб вчасно відбулися президентські вибори — у червні 2000 року. Це було дуже важливим для Росії. Ми створюємо найважливіший прецедент цивілізованого добровільного передання влади — від президента Росії іншому, новообраному. І все-таки я ухвалив інше рішення: я йду, іду раніше за визначений термін.

Я зрозумів, що мені потрібно це зробити. Росія має ввійти до нового тисячоліття з новими політиками, з новими особами, з новими, розумними, сильними, енергійними людьми. А ми — ті, хто стоїть при владі вже багато років, — ми маємо піти».