У віці дев’яти років Роберта Кійосакі і його друга не запросили до пляжного будинку однокласника, бо вони були «дітьми бідних» у престижній школі. Бідний тато — батько автора, який працював учителем і, попри хорошу зарплату, ледь зводив кінці з кінцями, — порадив йому просто піти й «робити гроші». Саме так хлопці і вчинили: зібрали тюбики з-під зубної пасти (які в ті часи виготовляли зі свинцю), розплавили їх і вилили фальшиві монети.
Але батько Роберта швидко зупинив їх, уберігши від слизької стежки фальшивомонетників, і порадив звернутися до Майкового тата, який мав кілька успішних бізнесів попри те, що не закінчив школи.
Майків батько — «багатий тато» з назви книжки — згодився навчати хлопців, але висунув свої вимоги. Вони мали працювати по три години щосуботи в одному з магазинів, які йому належали, — витирати пил з товару і прибирати. Він платив хлопцям по десять центів за годину, які Роберт зазвичай витрачав на покупку коміксів.
Досить швидко Роберту обридли нудна рутина і низька зарплата. Він повідомив товаришеві про свій намір піти. Той відповів, що його тато знав, що так буде, і що Роберту треба поговорити з ним. На відміну від Робертового батька-вчителя, тато Майка не вмів читати довгих лекцій і натомість навчав по-своєму, зовсім інакше, про що Робертові незабаром судилось дізнатися.
Наступного суботнього ранку Роберт прийшов на зустріч із Майковим татом, але мусив цілу годину чекати в курній, тьмяній вітальні. Поки до нього дійшла черга, Роберт уже був не на жарт роздратований і звинуватив Майкового батька у скнарості й тому, що чоловік не поважає його. Коли Роберт закинув йому, що, попри угоду, він нічого їх не навчав, бізнесмен спокійно заперечив.
Багатий тато пояснив, що життя вчить не словами, а стусанами. Хтось дозволяє життю попихати собою, хтось дратується, а потім зриває гнів на начальникові або рідних. Але є і ті, хто засвоює уроки життя і навпаки радіє таким випробуванням, бо це означає, що їм треба чогось навчитися.
Ті ж, хто не опановує життєвих уроків, постійно винуватять усіх і все у своїх негараздах і продовжують чекати на раптову удачу. Або ж обирають шлях без ризиків і, відповідно, без великих успіхів.
Багатий тато сказав Робертові, що вони з Майком — перші, хто попросив його навчити їх робити гроші. У нього було 150 працівників, але вони прагнули лише отримати роботу, і ніхто не просив поділитися знаннями, як Майк і Роберт.
Тож багатий тато вирішив створити навчальний курс, максимально наближений до життя, щоб хлопці відчули на собі його стусани. Роберт запитав, яку ж науку він мав отримати, окрім того, що багатий тато — скнара й експлуататор. Чоловік відповів, що так чинить більшість — звинувачує інших, хоча насправді проблема в них самих і їхніх переконаннях.
То що ж робити? Вмикати голову, сказав хлопцям Майків тато. Він хотів, щоб Роберт дізнався, як працюють гроші, і потім зміг зробити так, щоб гроші працювали на нього. Чоловік також був радий, що Роберт розгнівався, бо гнів разом із любов’ю створюють запал — основний складник навчання.
Гроші проблем не вирішують, продовжував він. Багато хто, маючи високооплачувану роботу, ледь зводить кінці з кінцями — як, наприклад, Робертів тато, — бо не знає, як зробити так, щоб гроші працювали на нього.
Тато Майка сказав, що емоції, які охопили Роберта, коли він працював за десять центів за годину, — розчарування та в раження, ніби йому не доплачують, — це те, що він відчуватиме все життя, якщо зараз не засвоїть цього уроку. Далі він пояснив Робертові, що таке податки і розповів, що бідні й середній клас дозволяють владі обкладати себе податками, а багаті — ні.
Багатий тато запитав, чи досі Роберт хоче навчатися, і коли хлопець відповів ствердно, сказав, що тепер припинить платити йому за роботу в магазині. Натомість він порадив Робертові виявити кмітливість, щоб знайти вихід із ситуації.
