Для Басі,
щоб завжди любила Доротку
З ТАЄМНОГО ЩОДЕННИКА ЕМІ
Привіт! Я давно нічого не писала у Таємному Щоденнику. Кілька останніх тижнів він лежав самотньо під столом у моїй таємній базі. Але мені є що сказати на своє виправдання. Бо у цей час я займалася важливими справами. Було стільки метушні! Я пішла до школи (нарешті!). Мусила звикати до мого класу і нової вчительки. На щастя, Анєла вчиться разом зі мною. Ми не сидимо за одною партою — ну, хіба зрідка. Наша вчителька щотижня нас пересаджує, щоб ми всі перезнайомилися. Фау і Флора теж навчаються в цій школі, але вони вже у старших класах. Отож у нашій школі вчиться весь Таємний Клуб Супердівчат! Ну, майже весь. Б’янка і Лена, що вступили до Клубу, ходять до школи в зовсім іншому районі міста.
Немає також Алана, Михася і Франека.
У Таємному Клубі все добре. Перед канікулами ми розгадали нову загадку. У нашій школі зникла папуга. І не просто собі папуга, а папуга, що вміє розмовляти! Базіка жила у шкільному звіринці в сараї. Її вдалося знайти з допомогою Констанції, яка вчила мене малювати. Виявилося, що шкільна папуга потрапила до нашої вчительки іспанської — та визнала, що Базіка була їй дуже потрібна. Пані Фламенко хотіла допомогти іншому папужці — Чистодзьобові. Боялася, що школа не згóдиться позичити їй папугу, тому просто взяла птаху до себе на якийсь час.
Навесні, тобто вже незабаром, Базіка повернеться до шкільного звіринця. Ура! А ми познайомимось зі всіма тваринами, що там мешкають. На зиму пан Огіркевич переселив їх до зоомагазину, з яким приятелює. Там тваринкам добре й тепло.
От і все! Читайте мої записи! Тут буде багато цікавих і ТАЄМНИХ новин.
НАБЛИЖАЄТЬСЯ РІК КОНЯ. ШОКОЛАДКА НЕ ХОЧЕ РОЗМОВЛЯТИ ЛЮДСЬКИМ ГОЛОСОМ
День почався так самісінько, як завжди. А це ж було 31 грудня! Останній день року, який має бути особливий і незвичайний! Тож я чекала, щоб сталося щось не таке, як завжди.
— Рік пролетів — оком не встигли змигнути! — повторював тато, що ходив туди-сюди від вікна до вікна. — А світ такий самий, як дванадцять місяців тому.
— Не зовсім, — озвалася мама. — Ця зима без снігу.
За мить вона додала ображеним тоном:
— І вже котрий рік поспіль ми не йдемо на новорічний бал! Так що маєш рацію. Усе як завжди!
— Ходити на новорічні вечірки — це викидати гроші на вітер, — мовив тато і встромив носа у новий журнал про будинки, який приніс вранці з крамниці.
Запала тиша. Я вирішила обірвати мовчанку, бо по-справжньому хотіла сьогодні чогось надзвичайного, тож вигукнула:
— А в нас є феєрверки! Можемо їх пускати! Буде гарно!
Відразу озвався тато:
— Прийдуть Звєндли. Емі чемно пограється з Флорою. Ми зіграємо партійку у румікуб, — і потер руки, наче розминаючи їх перед грою.
— То нам, виходить, чемно гратися? — аж зойкнула я. — В останній день року?!
— Я думав, що ви пограєтесь в отой ваш Таємний Клуб, — пояснив тато.
— Таємний Клуб — це не гра! Таємний Клуб діє насправді! — закричала я. — Ніхто мене не розуміє, — поскаржилась я на вушко Шоколадці, що жила у нас від початку свят.
Раптом мені спало на думку щось суперцікаве.
— А Шоколадка сьогодні розмовлятиме людським голосом? — спитала я з надією. — Тоді хоч хтось мене зрозуміє.
Тато здивовано звів брови.
— В останній день року? Тварини можуть говорити людським голосом хіба що на Святвечір!
— О-о-ох, — зітхнула я.— Шкода, що ми не поговорили з Шоколадкою на Святвечір!
— Це легенда, — пояснив тато. — Звірі не розмовляють людським голосом.
— Ой, як прикро… — я була геть пригнічена. — Але за рік я все одно спробую побалакати з Шоколадкою. Вона точно знає, що Таємний Клуб діє насправді!
Шоколадка, почувши своє ім’я, зірвалася з підлоги і почала лизати мені ноги.
Яка ж вона гарнюня!
Ми подалися до моєї кімнати. Я вирішила, що буду дуже пильна і шукатиму нову таємницю. Покажу всім, що Таємний Клуб — це не якась там гра.
Я випорпала з таємної бази мій клубний значок. Ніжно поглянула на нього і причепила на грудях. Щоденника я теж дістала. Буду у вільний час щось у ньому записувати.
Повернулася до батьків у повному спорядженні. А Шоколадка подріботіла за мною.
