| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Джеймс Глік |
| Жанр: | Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-522-351-2 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Геній» Джеймса Гліка — шедевр наукової біографії, справжнє джерело натхнення для всіх, хто прагне до самореалізації. Автору вдалося досягти практично ідеального балансу між приватним життям героя та його діяльністю у сфері теоретичної фізики, причому й те, й те написано жваво, яскраво, часом іронічно, але завжди глибоко й точно. Перед читачем постає неймовірно привабливий портрет одного з найбільш незвичайних і талановитих науковців XX століття, чиє життя скидається на захопливу наукову пригоду, мета якої — пізнання таємниць матерії і парадоксів внутрішнього світу геніально обдарованої особистості.
Ця книжка заслужено принесла автору почесне місце у фіналі Національної книжкової премії США і номінацію на престижну Пулітцерівську премію.
«НЕМАЄ НІЧОГО ВИЗНАЧЕНОГО{1},— таке повідомлення, сповнене надії, надійшло до санаторію в Альбукерке з утаємниченого світу Лос-Аламоса.— Нам казково пощастило в житті».
Прийде час, коли творців бомби почнуть терзати демони. Пізніше Роберт Оппенгеймер ще багато разів сповідатиметься, розкриваючи темні закутки власної душі, а його занепокоєння тим, що він відкрив людству шлях до самознищення, поділятимуть багато інших учених-фізиків. Річард Фейнман був наймолодшим серед них і не так гостро відчував відповідальність за свої дії. Набагато більше його непокоїла думка про те, що знання віддаляють його від світу звичайних людей, які продовжують жити так, як жили завжди, і не помічають фатальної ядерної загрози, створеної вченими. Навіщо будувати дороги і мости, розраховані на століття? Якби люди знали те, що відомо йому, навряд чи вони докладали би до цього стільки зусиль. Друга світова війна завершилася. Починалася нова ера — ера науки, але в цьому не було розради. Якийсь час Фейнман ледве міг працювати: удень це був молодий запальний професор Корнеллського університету, увечері — відчайдушний ловелас, який відривався як на студентських вечірках (дівчата трималися осторонь від цього шаленця, що танцював, вимахуючи кінцівками, наче зробленими з гуми, і запевняв усіх поспіль, що він — той самий учений, що розробив атомну бомбу), так і в барах і борделях.
Така поведінка справляла дивне враження на його нових колег, молодих фізиків і математиків. «Він є чимось середнім між генієм та блазнем»,— писав батькам в Англію обдарований молодий учений Фрімен Дайсон. Фейнман вразив його: нахаба-американець швидко переходив на «ти» і випромінював потужну енергію. Дайсону знадобився деякий час, щоби зрозуміти, із якою пристрастю його новий приятель занурювався в саму суть сучасної науки.
Навесні 1948 року, усе ще перебуваючи під враженням суперзброї, яку вони розробили, двадцять сім фізиків зібралися в курортному готелі в горах Поконо на півночі Пенсильванії, щоби протистояти кризі в розумінні природи атома. За допомогою Оппенгеймера (на той час він ще вважався їхнім духовним лідером) вони зібрали тисячі доларів для сплати за готелі, залізничні квитки та алкоголь. В історії науки цей випадок був чи не передостаннім, коли вчені настільки високого рівня зустрілися без дотримання церемоній і будь-якого розголосу. Вони ще дозволяли собі ілюзорні сподівання, що їхня робота залишиться звичайним науковим кооперативним проєктом, непомітним для громадськості — приблизно так, як десять років тому під час досліджень у скромному особняку в Копенгагені. Вони ще не усвідомлювали, наскільки успішно їм вдалося переконати суспільство та військових у тому, що майбутнє високих технологій — за фізикою. Зустріч відбувалася в закритому режимі. На неї були запрошені лише кілька учених — еліта фізичної науки. Жодних записів. За рік багато з тих, хто був тут присутній, зустрінуться знову, завантаживши до фургона Оппенгеймера дві грифельні дошки і вісімдесят два келихи для коктейлів та бренді. Але на той час у фізиці вже розпочнеться нова епоха. Наука вийде на досі нечуваний рівень, а засновники квантової фізики ніколи більше не зберуться у приватному порядку — виключно в робочій обстановці.
«Фізика ХХ століття опинилася в кризі. Старші колеги намагалися знайти способи, що допомогли б їм подолати обмеження, які виникали під час обчислень.»
«Існує два різновиди геніїв — “звичайний” і “чарівник”. Звичайним генієм може назватися будь-яка людина, якби вона раптом стала в сотню разів розумнішою.»
«Фейнмана завжди обурювали глянцеві міфи, що ними сповнена історія науки. Він вважав, що вони пропагують помилкові погляди, підміняючи невизначеність картиною начебто впорядкованого інтелектуального прогресу. Але він і сам створив власний міф.»
Джеймс Глік ніколи не зустрічався з Річардом Фейнманом: фізик помер 1988 року, а біографія вийшла 1992-го. Матеріал він збирав у чужих спогадах і архівах — узяв понад сто інтерв’ю в родини Фейнмана й фізиків, читав неопубліковані листи й сотні сторінок розмов, які записав історик науки Чарлз Вайнер, а документи ФБР і ЦРУ отримав за Законом про свободу інформації. На популярні збірки анекдотів самого Фейнмана Глік намагався не спиратися: вони, за його словами, «здебільшого точні, але сильно відфільтровані». Найсильнішим моментом роботи він називав знахідку листа, який Фейнман написав дружині Арлін через два роки після її смерті: «Моє серце зупинилося».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
