«Я знаю, що ви зробили». Книга гріхів Кремнієвої Долини

Вони були недбалі люди, і Том, і Дейзі, вони ламали речі й людей, а тоді тікали й ховалися в безмежжі свого багатства, чи нерозважності, чи ще чогось такого, що тримало їх разом, полишаючи іншим прибирати за ними.

Френсіс Скотт Фіцджеральд, «Великий Гетсбі»

Як виявилося, річ усе-таки була в капіталізмі.

Якби довелося назвати момент, коли в ІТ-індустрії усе пішло шкереберть, я б вибрала суботній ранок 10 грудня 2016 року. Разом зі своїм старшим сином, який любить куховарити, я стояла на ринку біля прилавка з розкішними лимонами Меєра. Саме там, під сонцем Сан-Франциско, поки над пагорбами Ной-Веллі розвіювався туман, мені повідомили інсайдерську інфу: найвідоміших очільників наймогутніших технологічних компаній Кремнієвої долини викликали на килим у Мангеттен, до Трамп-тауера, на зустріч із людиною, яка щойно неочікувано стала президентом й уособлювала зовсім не те, що вони нібито відстоювали.

Ну, як викликали. Тихцем привели. Я дізналася про цей техносаміт лише тому, що одного з топів не запросили через його «ліберальні погляди» й «відкрите протистояння» новообраному президентові Дональдові Трампу. Обурений вигнанець зателефонував мені. «Підлизуватися до цього огрядного невдахи, який усі свої бізнеси просто втопив, — ганьба, — сказав він. — Можеш у це повірити? Можеш у це повірити?»

Я вже не перше десятиліття висвітлювала зародження інтернет-індустрії, тож так, могла в це повірити. Рідним сином я щиро пишалася, а от через тих людей, які колись були молодими вундеркіндами й за яких я здебільшого вболівала, тепер почувалася як мати, чиї нащадки перетворилися, ну, на мудаків.

Перший, кому я зателефонувала, — один із тих гігантів, який часом мене бісив, часто смішив і завжди відповідав на дзвінки. З усіх тих, про кого я писала, саме гендиректор Tesla та SpaceX Ілон Маск спілкувався зі мною як із хоча б наполовину людиною. Так, пізніше Маск перетворився на короля тролів у твіттері, який перейменував на X, та це був один із небагатьох титанів світу технологій, які говорили не заготовленими фразами, — попри те, що саме йому варто було б це робити чи не найбільше з усіх.

То якої ж думки був Маск про запрошення Трампа? Зустріч не мала офіційного порядку денного, що для мене означало: це не про політику, а про можливість зробити гарну фотку.

— Не йди, — попередила я його. — Трамп тебе підставить.

Маск не погодився. Він сказав, що піде, й додав: уже долучився і до бізнесової ради новообраного президента. Я нагадала, що Трамп постійно розпалює ворожнечу й у своїй кампанії обіцяв зупинити роботу в країні над масою питань, від імміграції до прав геїв. Маск відмахнувся.

«Я можу його переконати, — запевнив він мене. — Можу вплинути на нього», — сказав.

Очевидно, Маск був переконаний, що сама його присутність перетворить смердючу воду на вишукане вино, — він уже давно вважав себе не просто людиною, а іконою, часом навіть просто богом. Ну, нехай щастить, подумала я, поклавши слухавку.

Я заходилася телефонувати іншим топменеджерам по коментарі. Список гостей укладав суперечливий інвестор Пітер Тіль — більмо на оці, — який заробив свої статки ставками на проривні технології. Останнє його бачення виявилося найексцентричнішим: він поставив на Трампа. Сміливий крок, який увінчався величезним успіхом.

Зв’язуватися з Тілем я навіть не намагалася. Цей підприємець давно обірвав зі мною всі зв’язки, особливо після одного тривалого інтерв’ю у 2007 році, у якому ми не дійшли згоди буквально ні в чому. Коли вимкнулися камери, я заходилася тиснути на Тіля: геям треба забезпечити таке саме право брати шлюб і заводити дітей, як і гетеро. І Тіль, і я не приховуємо, що належимо до ЛГБТК+, але він стверджував, що у геїв не має бути «особливих прав». Я ж наполягала, що прав у нас немає в принципі. У нас не було нічогісінько спільного. Зрештою, ми обоє одружились і завели дітей (я — двох), та, мабуть, інтуїція правильно підказала йому не мати зі мною справ.