Казки з королівської скрині

Втомившись від полювань у лісі, володар захотів наловити риби у своєму озері, де жили красені-крокодили. Він у годину лінивого відпочинку любив дивитися, як вони клацають зубами, коли голодні, і як виловлюють дрібну рибу. В ту мить він думав: «Я всесильний: що захочу, те з вами і зроблю, це ж я! Володар цього краю!».

Дивився, дивився на крокодилів — і погляд його упав на власні ноги у дорогих черевиках.

«Гарні, але таких багато. Пошию-но я собі черевики не такі, як у всіх. На цей раз — з крокодилячої шкіри. Не знаю нікого, хто б мав такі скороходи, гарні та міцні».

І от уже слуги володаря закидають велетенські сіті, виловлюючи крокодила, а той проситься:

— Пошкодуй мене, у мене малі діти і молода дружина.

Дивився володар на крокодила згори і кривив губи у жорстокій посмішці. А далі дав наказ виловити і знищити крокодила. Черевики йому важливіші!

І от уже думають шевці, як вгодити володареві, які прикраси пришити до черевиків: чи із золота, чи із вкрапленням діамантів. Думали-гадали і нарешті вирішили: «Пошиємо черевики з міцними шпорами і золотими защіпками, ще й з маленькими дзвіночками, щоб, коли володар іде, вони мелодійно видзвонювали, звістуючи його прихід». Так і зробили, і відтоді старе й мале давало йому дорогу, в покорі схиляючи голову мало не до колін.

Та якось, коли він уже звик до своїх черевиків, дзвіночки зіпсувалися і перестали сповіщати про появу володаря. Їх би відремонтувати. Але володар не захотів цього робити і більше на них не зважав.

Якось сидів він у своєму розкішному палаці й дивився на високу лису гору, де ніколи нічого не росло і не квітнуло. Там небо сходилося із землею.

«А що там за горою? — думав володар. — Може, якесь царство? Може, невідомі землі? Може, там є чим поживитися? Щось захопити, завоювати?»

Він набрав охоти піти й подивитися. Довго одягався, взув свої міцні крокодилячі черевики і почав підніматися на гору. Поки піднімався, небо йому віддалялося, але він уперто ішов, наче хотів його дістати. Десь на півдорозі володар відчув невеликий біль у п’ятах, ніби в черевиках щось муляло. Далі біль посилювався, і він глянув на свої ноги. Глянув і жахнувся. Носаки його черевиків задерлися вгору й ошкірились, наче зуби крокодила.

Володар подумав, що він трохи втомився і йому ввижається крокодиляча паща. Він намагався не дивитися на черевики.

Але раптом зіпсовані дзвоники голосно задзвонили. А черевики перетворилися на дві великі крокодилячі голови, які клацали зубами і кусали володаря. Вони шматували йому штанини. Клапті його дорогої одежі летіли навсібіч.

Володар біг до вершини гори, думаючи, що там його порятунок. На самому вершку його зустрів молодий ведмідь і ціле стадо хвостатих лисиць.

Нажаханий господар зрозумів свою безвихідь і став зривати з ніг черевики, але вони продовжували його кусати, промовляючи:

— Це тобі за скривджених людей, це за ведмедів, це за лисичок.

Не витримавши натиску, жорстокий володар упав і покотився у долину, гублячи черевики.

На тому місці, де він упав, замість володаря утворилася калюжа чорної крові. Лиса гора враз вкрилася травою і зацвіла різноманітними квітами. Із-за обрію виглянуло усміхнене сонце, заспівали птахи.

Дракон і золотий ліс

В одному королівстві, серед розкішного зеленого лісу жили люди. Вони вирощували хліб, ловили рибу, ходили на полювання, виховували дітей.

Коли надходила осінь, ліс ставав золотим і з дерев осипалося золоте листя.

Люди в цьому королівстві не були жадібними і брали собі золотих листочків за потреби. Купували одяг, будували житло. Однак про дивовижний ліс довідався лютий і жадібний дракон, який дуже любив золото і примножував його нечесним шляхом. А тут же золотий ліс, без міри золота! Треба його захопити, треба відібрати. Скликав він своїх слуг, свою чорну раду, озброїв їх стрілами і щитами, давши наказ захопити золотий ліс і здолати вільних людей.

Дозорці, які охороняли королівство і ліс, побачивши ворожих вояків, стали до бою. Вони кували золоті стріли і пускали у ворога.

Слуги дракона теж були жадібними, тож, коли побачили золоті стріли, перехоплювали їх і ховали до ­своїх торбин.