Мартин Боруля. Хазяїн. Сто тисяч

Іван Карпенко-Карий

мартин боруля

хазяїн

сто тисяч

Комедії

До цієї книжки увійшли вибрані твори видатного українського драматурга Івана Карпенка- Карого — комедії «Мартин Боруля», «Хазяїн» та «Сто тисяч». У них відображено загострення класових протиріч, життя сільської буржуазії та козацтва в Україні в другій половині XIX ст. Ці комедії не втратили своєї цінності й сьогодні, були й залишаються гордістю національної театральної культури.

мартин боруля

Комедія в 5 діях

Дійові особи:

Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.

Палажка — його жінка.

Марися — їхня дочка.

Степан — син їх, канцелярист земського суду.

Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик.

Микола — його син, парубок.

Націєвський — регістратор з ратуші.

Трандалєв — повірений.

Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиншовики.

Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Гості.

ДІЯ ПЕРША

Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.

Ява І

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Боруля. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте відціля.

Трандалєв (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года, сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года, представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Ге­рольдии.

Мартин. О!.. Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обиду? Та скоріше у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.

Трандалєв. Так, виходить, візьмемо на апе­ляцію?

Мартин (б’є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обиду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обида? Він каже на мене — «бидло», а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда, — «теля», а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обида?

Трандалєв. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.

Мартин. Апелювать!

Трандалєв. А за вивод подамо встрєчний іск.

Мартин. А коли треба, то й поперечний!

Трандалєв. Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмінить рішеніє — ми виграємо діло. Когда я був ще фотографом, то для практики вів діло Горбенка з Щербиною, таке саме діло, як ваше, тілько там не словесная була між ними обида, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба і так ним мотнув кругом себе, що і сам не вдержався на ногах — упав! А магістрат признав, що драка була обоюдна. В рішенії сказано було: “Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обиду обоюдною”!.. Це було перве моє діло, я апелював, і уголовна палата одмінила... І по вашему ділу одмінить — не журіться... Ітак, виходить, по ділу об обиді апеляція?

Мартин. Апеляція! Та таку апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!.. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить.

Трандалєв. О, не я буду, — ми йому докажемо! Всі ходи знаю, вже мені прошеній не вернуть за нехворменноє написаніє, ні! Як напишу, то прямо точная копія з форми — усе по пунктах.