Каменярі

Вірші та поеми

Іван Франко

Каменярі

До видання ввійшли вибрані твори класика українського письменства Івана я ковича ф ранка — поезії зі збірок «з вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій і змарагд», «Із літ моєї молодості», а також поеми «Іван Вишенський» та «Мойсей».

Із збірки «з вершин і низин»

DE PROFUNDIS 1

Гімн

Замість пролога

Вічний революцйонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

Іо власній силі йде.

Іпростується, міцніє,

Іспішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, —

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

Іде тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

Іде в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

1880

Веснянки

I

Дивувалась зима:

Чом се тають сніги,

Чом льоди присли всі

На широкій ріці?

Дивувалась зима:

Чом так слабне вона,

Де той легіт бересь,

Що теплом пронима?

Дивувалась зима:

Як се скріпла земля

Наливаєсь теплом,

Оживає щодня?

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклюнутись квітки

Запахущі, дрібні?

Ідунула на них

Вітром з уст ледяних,

Іпластом почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замклись;

Шура-буря пройшла —

Вони знов піднялись.

Інайдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

27 марта 1880

II

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить —

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —

Мабуть, благодатная хвиля надходить...

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари — плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить!

15 мая 1880

III

Гріє сонечко!

Усміхається небо яснеє,

Дзвонить пісеньку жайвороночок,

Затонувши десь в бездні-гл Ÿ біні

Кришталевого океану…

Встань,

Встань, орачу! Вже прогул š вітри.

Проскрипів мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дівчини, що з сну будиться,

В груді радісно б’єсь здоровая

Молодая кров,

Так і грудь землі диха-двигаєсь

Силов дивною, оживущою.

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час золоте зерн œ!

З трепетом любві мати щирая

Обійме його,

Кров’ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.

Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная, —

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Сійте! На пухку, на живу ріллю

Впадуть сімена думки вашої!

28 марта 1880

IV

Вже сонечко знов по лугах

Почал œ весняную роботу;

І знов по широких полях

Полились ріки людського поту.

По тихій, по чистій ріці

Знов сріблястая риба гуляє;

По голій, тісній толоці

Знов худоба худа шкандибає.

Дзвенить птахів співами ліс,

І зозуля кує коло кладки;

Дорогою тягнеться віз —

Секвестратор в село за податки.

28 марта 1880

V

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Правді служити, неправду палити

Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам – в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!

1880

VI

Розвивайся, лозо, борзо,

Зелена діброво!

Оживає помертвіла

Природа наново.

Оживає, розриває

Пута зимовії,

Обновляєсь в свіжі сили

Й свіжії надії.

Зеленійся, рідне поле,

Українська ниво!

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо!

Іщоб всяке добре сім’я

Ти повік плекала,