Володимир Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко (28 липня 1880, Єлисаветград, нині Кропивницький — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український письменник, драматург, художник і політичний діяч. 1901 року закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Друкуватися почав 1902 року; популярність принесли оповідання про міських і сільських бідняків, зокрема «Краса і сила» (1906). Писав п'єси, які йшли в театрах Європи («Брехня», 1910; «Чорна Пантера і Білий Медвідь», 1911), і романи — «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917), утопію «Сонячна машина» (1928), «Нову заповідь» (1932), «Лепрозорій» (1938).

У 1917–1918 роках очолював Генеральний секретаріат Центральної Ради, а з 14 грудня 1918 до 10 лютого 1919 був головою Директорії УНР. Від 1920 року жив в еміграції — в Австрії, Чехії, Німеччині, з 1925-го у Франції, де й помер. На схилі життя багато малював.