Нам випало жити в такі неймовірні й водночас складні часи, що звичайні люди, яким довелося стати воїнами, здаються крутішими за героїв Marvel чи DC. Якби вам показали фільм про них ще до початку війни, то навряд чи ви повірили б у такі закручені сюжети й подвиги.
Але це наш час і наші люди, про яких писатимуть у підручниках історії. А поки вони живі або принаймні живі ті, хто був поруч, про них мають бути книжки.
Багато людей, історії яких розказані на цих сторінках, є моїми знайомими. Хтось став випадковим знайомцем, а декого я маю за честь називати другом. І це велика удача — знати цих людей. Читати їхні історії — це як ще раз зустрітися з ними особисто.
У цій книжці вони п’ють каву у прифронтових кав’ярнях, кохають, вислуховують звинувачення від непричетних, курять кальян у бліндажах, які навряд чи врятують від ракетного удару, ненавидять ворогів, мріють, живуть. І вірять: ми можемо перемогти серед повної безнадії.
Герой, історію якого ви прочитаєте першою, якось розповів, що один із планів російських окупантів — масштабна інформаційна війна, мета якої — перетворити наших захисників на антигероїв. Яка зброя в нас є проти цього? Ця зброя — книги, де написано, як було насправді, що ми знали до того, як Росія за мільярди рублів поливала брудом людей, котрі від самого початку бачили й розуміли, як ворог загрожує існуванню нашої країни та кожного з нас.
Війна з Росією примусила мільйони людей через сотню років дізнатись історії борні Холодноярців та Чорних Запорожців, повернути в підручники героїв УПА та визвольних змагань, поглянути, нарешті, з іншого боку на історію Другої світової. Бо іст орія українських героїв уже переживала знищення.
Я впевнена, якби ця книга опинилася в українських бібліотеках на окупованих територіях, росіяни обов’язково знищили б її, — щоб ми не знали історій та імен наших Збройних людей України, не прочитали їх онукам, не вписали в підручники.
Наталія Нагорна,
воєнна кореспондентка
«ТСН» на «1+1»