Фокіон. Доброчесний громадянин у розколотому суспільстві

Фокіон Атенський (приблизно 402–318 роки до н. е.), проголошений «корисним і добрим громадянином» свого рідного міста-держави, найвідомішої демократії Давньої Греції, був обраний на найвищу державну посаду [стратега] в Атенах сорок п’ять разів, що значно перевищує досягнення будь-якого іншого атенця. Проте його дивовижна державна кар’єра, що тривала близько шістдесяти років, закінчилася катастрофою як для нього самого, так і для Атен. У вісімдесятирічному віці Фокіон, як найдосвідченіший член ради атенських магістратів, відповідальних за цивільні й військові справи, перебрав на себе роль урядового радника, коли в 322 році до н. е. один македонець, майбутній наступник Александра Македонського, наважився розпочати війну проти міста-держави. У цей небезпечний момент Фокіон запропонував політичні рішення, які були не лише непопулярними, а й значною мірою призвели до руйнування виплеканої атенської демократії. Розгромлені в битві з македонцями, Атени були змушені беззастережно капітулювати, намагаючись у такий спосіб уникнути знищення — ця принизлива поразка позбавила громадян поліса вельми дорогої для них політичної свободи як удома, так і за межами міста-держави. У своїх стражданнях і неспроможності захистити себе атенці звинуватили Фокіона. Розлючені й сповнені почуття помсти, вони переважною більшістю засудили його до смерті як зрадника.

Історія Фокіона дає нам нагоду замислитися не тільки над тим, де саме він припустився помилок і що призвело до руйнування атенської демократії, а й над тим, як його життєвий шлях може допомогти нам аналізувати й долати поточні кризи, від яких потерпають сучасні демократії. Ця ідея не нова. В останньому розділі книги я веду мову про те, що життя Фокіона й питання про можливості демократії (від demokratia — «народовладдя») як стабільної форми правління були важливою темою ще за часів Американської революції. Александер Гамільтон писав під псевдонімом Фокіон політичні маніфести, у яких стверджував, що демократія, яка дає виборцям необмежену владу ухвалювати всі рішення більшістю голосів, подібно до Атен Фокіона приречена на катастрофу. Гамільтон інтерпретував біографію Фокіона як доказ неминучості загибелі політичної системи, де рішення з кожного політичного і правового питання визначає більшість, що, використовуючи давньогрецьку термінологію, складається з так званих багатьох (the many — hoi polloi), тобто тих, які хоч і були громадянами, але не належали до соціальної еліти. Обравши для себе псевдонім Фокіон, Гамільтон намагався довести правильність власних поглядів на те, що новоствореними Сполученими Штатами не повинні огульно управляти виборці, що не мають ані визнаного соціального статусу, ані конституційних обмежень.

У світлі сьогоднішніх запеклих політичних дискусій про те, як краще структурувати управління, знову варто розглянути тривалу державну кар’єру Фокіона та його подальшу долю. Для такого розгляду нам необхідно повернутися до античних джерел, присвячених його життю (детальніше про них ідеться в примітках до джерел). Переважна більшість відомостей про Фокіона дійшла до нас завдяки Плутарху (приблизно 50–120 роки), визначному давньогрецькому автору, який був біографом і філософом, а також служив жерцем бога Аполлона у святилищі Дельфійського оракула. «Порівняльні життєписи» Плутарха, збірка біографій, де в кожному розділі автор порівнює відомого грецького діяча з відомим діячем Давнього Риму, стала надзвичайно популярною в ранньомодерний період і залишається такою донині.