Вільям Бекфорд

Вільям Томас Бекфорд (29 вересня 1760 — 2 травня 1844) — англійський прозаїк, мистецтвознавець, плантатор і політик, який свого часу мав репутацію найбагатшого простолюдина Англії. Найбільше відомий готичним романом «Ватек» (1786), будівництвом абатства Фонтхілл у Вілтширі та вежі Бекфорда в Баті, а також великою колекцією творів мистецтва.

Народився в Лондоні, а в десять років успадкував статок батька, двічі лорд-мера міста: мільйон фунтів стерлінгів готівкою, маєток Фонтхілл, цукрові плантації на Ямайці й близько трьох тисяч рабів. Це дало йому змогу віддатися мистецтву, архітектурі та письменству. Недовго вчився музики у Вольфганга Амадея Моцарта, проте більший вплив на нього мав учитель малювання Александер Козенс. 1782 року подорожував до Італії й написав книжку про свої мандри. Був членом парламенту від Уельсу (1784—1790) та Гіндона (1790—1795 і 1806—1820). 1783 року одружився з леді Маргарет Гордон, а після 1784-го, коли його листи до Вільяма Кортні потрапили до газет, обрав самовигнання з британського суспільства.