Гайнріх Бьолль

Гайнріх Теодор Бьолль — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1972 року. Народився 21 грудня 1917 року в Кельні, восьмою дитиною і третім сином у дрібноміщанській католицькій родині столяра Віктора Бьолля, яка не прийняла нацизму. 1939 року його призвали до вермахту: шість років війни на Східному й Західному фронтах, кілька поранень, полон в американців — саме цей досвід визначив усе, що він писав далі. Перший великий успіх прийшов у травні 1951 року, коли на зустрічі «Групи 47» Бьолль прочитав сатиру «Чорні вівці», дістав премію групи й авторський контракт із видавництвом Kiepenheuer & Witsch.

Далі вийшли «Де ти був, Адаме?» (1951), «І не промовив жодного слова» (1953), «Дім без господаря» (1954), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971) і повість «Втрачена честь Катаріни Блюм» (1974) — різкий памфлет проти сенсаційної преси. У 1970–1972 роках Бьолль очолював німецький ПЕН-клуб, у 1971–1974 — міжнародний; приймав у себе висланих із СРСР Олександра Солженіцина й Лева Копелєва і щонайменше двічі публічно заступався за ув’язненого українського поета Василя Стуса. Помер 16 липня 1985 року в Ланґенбройсі.