Княжа Україна

Олександр Олесь

Княжа Україна

Збірка

Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) поетичний цикл “Княжа Україна” написав у 1920 р. в еміграції, присвятивши його подіям доби Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Та з різних причин збірку не було опубліковано. І лише в 1930 р. у Львові вона вперше побачила світ. Автор у віршованій формі оспівує славну історію українського народу ІХ–ХІІІ століть та розкриває героїку тих часів.

ЗАСПІВ

Заспіваю вам не пісню

Про стару старовину,

Розкажу я вам не казку,

А бувальщину одну.

Розкажу вам про минуле,

Що вже мохом поросло,

Що, нащадками забуте,

За водою поплило.

Перед вами стародавні

Пройдуть хвилями часи,

Із могил до вас озвуться

Наших предків голоси.

Наших предків, що блукали

По страховищах-лісах,

Що з природою змагались

Тільки з вірою в серцях.

Ах, тоді була живою

Вся природа навкруги

І людину оточали

Духи – друзі й вороги.

У часи ті Бог великий

Не ховавсь в небесній мглі,

А усі боги родились

І вмирали на землі.

Рано вдосвіта на сході

Прокидавсь ясний Дажбог

І ходив-блукав до ночі

Синім степом без дорог.

По зелених пишних луках

Волос пас овець гладких,

Грів їх вовною м’якою,

Одганяв вовків від них.

Над дрімучими лісами,

По пустелі степовій

Бог Стрибог літав на крилах,

Грав на кобзі золотій.

Бог Перун на чорних хмарах

Вічно землю об’їздив,

Часом плакав, як дитина,

Часом сурмами будив.

Часом гнівом його серце

Наливалось, як огнем:

Левом він ревів з-під неба

І погрожував мечем.

А в річках жили русалки,

Хапуни-водяники,

Лісовик свистів у лісі

І сміялися мавки.

Треба добре було знати

Душі всіх богів земних,

То коритись, то змагатись,

То просити ласки в них.

І змагалася людина,

І вперед невпинно йшла,

Де ясним промінням-цвітом

Дивна папороть цвіла…

…Заспіваю нам не пісню

Про стару старовину,

Розкажу я вам не казку,

А бувальщину одну.

Розкажу вам, як на горах

Славний Київ наш постав,

Як він жив і розвивався,

Як столицею він став.

Хто й коли у нього княжив

І в який ходив поход,

Хто боровсь за Україну,

За державність, за народ.

Розкажу вам, як боролись

Наші прадіди колись,

Як за щастя України

Ріки крові розлились.

Розкажу, чому і досі

Чути стогони її

І чому так довго в хмарах

Сонце рідної землі…

Заспіваю вам не пісню

Про стару старовину,

Розкажу я вам не казку,

А бувальщину одну.

УКРАЇНА В СТАРОВИНУ

Ліс густий, дрімучий, темний,

Споконвічний ліс росте,

Не проб’ється навіть сонце

Крізь гілля його густе.

Велетенські граби, вільхи,

Сосни, явори, дуби

Раз в століття полягають

Після віку боротьби.

Де родились, там вмирають,

Обертаються у тлінь,

На могилах виростає

Ряд наступних поколінь.

По лісах шумлять потоки,

Смарагдові від трави,

Розпливаючись то в багна,

То в озера, то в стави.

По річках, озерах, багнах

Вічний галас, вічний спів,

Крик гусей, качок і чапель,

Зойк чайок і журавлів.

Лебедині білі зграї

В небі хмарами летять,

Навкруги орлині крила

Гучно, хижо лопотять.

Над струмком спинився олень,

Прислухається, тремтить,

Десь почув непевний шелест

І зникає через мить.

То ведмідь ішов напитись,

Остудитися в воді,

То збирають під дубами

Чорні вепри жолуді.

По лісах блукали кози,

Тури, олені, вовки,

Кабани, ведмеді, лосі,

Рисі, зубри, борсуки.

Не стихав до ночі галас,

Дикий рев і ніжний спів…

Все кругом жило, змагалось,

Ліс дивився і шумів.

По лісах дрімучих, темних,

З луком пращур наш ішов,

З рисем, лосем і ведмедем

Він боровся і боров.

Здобував він теплі хутра,

М’ясо, шкуру на свій дах,

Часом сам роздертий падав

З серцем звіра у руках…

А на півдні за лісами

Колихалось море трав:

То над степом буйний вітер

На шовкових струнах грав.

Степ широкий, степ безмежний,

Де початок, де твій край?!

Коли сам Стрибог не знає —

У Дажбога поспитай.

В день ясний горіло сонце,

Нерухомо вітер спав,

Нерухомо в мертвій тиші

Степ незайманий стояв.

В бурю він шумів, як море,

І ховався в сизій млі,

Полохливо буйні трави

Припадали до землі.

А зимою умирав він,

Спав під килимом снігів…

Тихо, пусто… Тільки чути

Десь сумне виття вовків.

Та часами прогуркочуть

Диких коней табуни;

Наче вихори, здіймають

Білу куряву вони.

....................

На лісах дрімучих, темних,

На незайманих степах

Спочивала Україна

В золотих, дитячих снах.

НАШІ ПРЕДКИ – СЛОВ’ЯНИ

Над озерами, річками,