Мишкові Миші

Мишкова, домашня миша

Михайлик бавився іграшковою залізницею у своїй кімнаті. Потяг біг колією, зупинявся перед шлагбаумами, вагони переходили з рейок на рейки… Аж раптом під столом у кутку кімнати хтось перелякано запищав!

Хлопчик теж неабияк настрашився з несподіванки — але потім побачив маленьку сіру Мишку. Потяг щойно зробив крутий поворот перед самісіньким її носом, мало не зачепивши, і вже мчав у зворотному напрямку — чух-чух-чух-чух!

— Ф-фу! Як ти мене налякав! — невідомо кому дорікнула Миша, прийшовши до тями. — Вибираєшся, бач, на поверхню — а на тебе мчить локомотив! Збожеволіти можна! А це, бач, іграшкова залізниця… Яке щастя!.. Мені завжди щастить! Твоя кімната?

Чорненькі оченята на Михайлика блим-блим! Гостя трималася так, ніби вони з хлопчиком — давні приятелі.

— Моя. А ти звідки тут узялася?

— З нірки. Онде, бач — прогризла, — Мишка показала хвостиком на отвір під стіною. — Обрала твою кімнату, бо звідси чути музику. Майже щовечора. А я музику люблю… Особливо рок. Я — Миша-композитор.

Михайликові досі не випадало зустрічати мишей-композиторів. І мишей, які б розмовляли — теж. Та й загалом жодних мишей він дотепер не знав.

Сіренька гостя хутко обнюхала вокзал, побудований із пластмасових кубиків, раз у раз позираючи на потяг. Михайлик потягнувся до пульта — і вагончики, уповільнюючи рух, зупинилися…

Пухкенька гостя була напрочуд рухлива. Обстеживши всі куточки кімнати, вона стрімко видряпалась на стіну з кубиків.

— Хіба серед мишей є композитори?! — наважився запитати Михайлик, спостерігаючи за Мишею.

— Звісно, є, — відповіла вона.

— То наспівай щось зі своєї музики.

Миша озвалася миттєво, ніби була готова до такої пропозиції. Лише набрала повні груди повітря:

— Тум! Ту-дум! Ту-дум! Тум-тум! Тр-р-р—ча-ча! Тр-р-р—ча-ча! Тс-с-с. Там-там!..

Перевела дух.

— Узагалі, я голосу не маю. Але слух у мене є. І талант є. Я складаю музику, запам’ятовую її й тримаю у голові. Ось де вона вся, — миша постукала хвостиком собі по лобі. — Всі три пісні.

— Я теж люблю музику, — сказав хлопчик. — Он вона, у комп’ютері...

Миша дивилася на хлопчика уважними оченятами-ґудзиками.

— Як тебе звуть?

— Михайлик.

— Тобі ім’я Мишко більше пасує. Сам тут живеш, Мишку?

— З татом і мамою.

— А як вони до мишок ставляться?

— Ну-у… Якщо мама ввійде, тобі краще не показуватися їй на очі.

Відповідь Миші не сподобалася.

— Як можна не любити того, кого ще не знаєш? — здивувалася вона й зникла в Михайликовому капці. Лише хвостик залишився на поверхні.

— Затишно у вас. Мені подобається, — гостя визирнула з капця, зручно влаштувавшись у ньому, немов у гніздечку. — А що це в тебе на столі? Яблуко?

— Недогризок.

— Зернятка залишилися? Обожнюю недогризки яблук із зернятками. Давай-но сюди!

І, не припиняючи базікати, Миша захрумтіла качанчиком. Напрочуд балакуча миша.

— Буду до тебе заходити, гаразд? Не бійся, мамі на очі не показуватимуся. Миша приходитиме в гості до Мишка! Миша та Мишко! Звучить? Коли в мене буде своя рок-група, я придумаю їй красиву назву. А собі — гарне сценічне ім’я. У відомих артистів має бути гучне ім’я. Ти вже обідав?

— Борщ їв після школи, — Михайлик зніяковів від того, що не здогадався запропонувати Миші якогось гостинця. — Їстимеш борщ?.. Я принесу.

— Краще все окремо й сире: капусту, моркву, картоплю... У мене вдома, в моїй хатці, — Миша знову показала хвостиком у бік нірки, — зосталося тільки трохи вівса. Їсти, правду кажучи, хочу.

— Я миттю! — і хлопчик побіг на кухню.

Коли повернувся з морквиною та картоплиною, Миша вже чекала, сидячи на кубику. Її шия була оповита серветкою — носовою хустинкою, що вона знайшла на підлозі. На мордочці застиг вираз нетерплячого очікування, а лапка відбивала швидкий ритм.

— Чух-чух-чух-чух-чух, — заспівала вона і двічі щосили вдарила по кубику: — Там-там! Це буде «Пісенька веселого паровозика, який не хотів налякати Мишу». Отут усе поклади. Дякую. Яке щастя!

Сіренькій гості подобався Михайлик, його кімната, нова пісенька та обід, до якого вона й узялася з апетитом.

…А згодом вони бавилися залізницею. Миша була начальником вокзалу, Мишко — машиністом. Відтак Миша була начальником потягу, Мишко — провідником. Потім Миша оголосила себе начальником переїзду, а Мишка — стрілочником. Та в розпал гри у передпокої почулися мамині кроки, і не встиг Михайлик оком змигнути, як Мишу наче вітром здуло.