Оксана Сенатович

Оксана Павлівна Сенатович (2 січня 1941, Бережани — 31 березня 1997, Львів) — українська поетеса, дитяча письменниця, перекладачка й редакторка. Членкиня Спілки письменників України з 1976 року, лауреатка премії імені Іванни Блажкевич 1995 року. Дружина письменника Володимира Лучука, мати письменника Івана Лучука й шумеролога Тараса Лучука.

Народилася в сім'ї вчителів. 1957 року закінчила Завалівську середню школу з відмінним атестатом і золотою медаллю, навчалась у Львівському політехнічному інституті. У 1960-ті працювала інженером, у 1970-ті — на профспілковій роботі, із середини 1980-х — на творчій; 1993—1997 років була головним редактором щомісячної газети «Діти Марії». Похована на Личаківському цвинтарі поруч із чоловіком.

Дебютувала добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961), перша власна поетична збірка «Стебло» вийшла 1968 року, за нею — «Діапазон весни» (1979), «Голубий голос» (1984), «Чоловік з трояндою» (1986) і вибране «Обличчям до голуба» (1990). Найяскравіше її талант розвинувся в поезії для дітей: «Червоні лелеки» (1970), «Вісім сотень колобків» (1972), «Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983), «Шпаки на колесах» (1989), «Соловейку, тьох-мажор!» (1990). В останній рік життя написала дві повісті для дітей — «Пані Будьласка і вуйко Пампулько» та «Про Люлька Смока і Котів — місто чудес(не)».