| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Оксана Сенатович |
| Жанр: | Казки і дитяча класика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-7634-0 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Ця книжка має на меті прислужитися найменшим читачам і їхнім батькам, школярам і вчителям у знайомстві з особливим світом письменниці, яка вміє зачаровувати читачів своїми спостережливими, вишуканими, майстерними і дотепними творами.
ЖИВЕМО В ОДНОМУ ДОМІ
Вірші
ДОРОГА
Дорога полями,
лугами стрибала
і раптом з розгону
у річку упала.
Тривога! Тривога!
Тоне дорога!
Ворони дзьобами
солому носили,
на березі бузьки
болото місили.
Тривога! Тривога!
Тоне дорога!
Прийшов на підмогу дуб,
точить сокира зуб.
Підмога! Підмога!
Сокира — цок-цок! —
Вилазить дорога
з ріки на місток!
ЖИВЕМО В ОДНОМУ ДОМІ
Я задумався: «Ким бути?
Де потрібні мужність, риск?»
Враз долинув ледве чутний
на балконі дивний писк.
Ще тепленьке у долоні
я беру мале пискля:
— Мамо, мамо, на балконі
в нас знайшлося ластів’я!
Мама глянула так дивно:
— Мало клопоту ще нам!
У квартирі неможливо
жити разом з ластів’ям.
Я постукав до сусідів,
там знялася метушня:
у сусідів власні біди —
ніде діти кошеня.
Може, вісім, може, дев’ять
обійшов квартир підряд
і вислухував з дверей я:
— В нас квартира, а не сад.
В коридорі перехожих
зупиняв відважно я,
перепитував: — А може,
вам потрібне ластів’я?..
Живемо в одному домі,
що під назвою Земля.
Незнайомі і знайомі,
прихистімо ж ластів’я!
ЧЕРВОНІ ЛЕЛЕКИ
Висиджує лелечиха
малих лелеченят.
Ліплю я з глини глечика
для тих лелеченят.
На глечику розписую
квітки і шуварі;
зелені жаби — низом,
над ними комарі...
А вночі
схоплюється гроза...
І тоді на ньому
оживають шуварі,
жаби скачуть додому
і дзвенять комарі.
А лелеки — червоні —
вилітають з гнізда.
Цілу ніч на оболоні
ллється з глечика вода.
ЯК ПОЧАЛА Я ПИСАТИ ВІРШІ
Жарт
У нашій родині поетів аж два:
батько із сином римують слова.
Пишуть, римують
цілісінькі дні —
батько в блокноті,
а син по стіні.
До рими сідають, до рими встають,
без рими і їсти вони не почнуть.
Тому в понеділок
ми їли з тарілок.
Вівторок нам сиру
насипав у ворок.
Прийшла середа
і зітхнула: — Біда,
рими не маю, просіть не просіть —
натщесерце в середу
вірші пишіть! —
Батько всміхнувся:
— Зранку у середу
все ще попереду, все ще попереду. —
Син в холодильник
засунув будильник,
кивнув головою:
— Батьку, ось рима у нас під рукою!
Я — голову в плечі: — Піду на базар. Син: — Заодно вже захопите хмар!
Приходжу, стою, оглядаю ряди,
прицінююсь, звісно, до середи.
До рими не тичеться морква, буряк,
не можу родині вгодити ніяк.
Чалапаю сумно-пресумно з базару,
завдавши на спину
замовлену хмару...
І, притарганивши хмару додому,
я забалакала по-грозовому:
— Вірші, вірші не согірші...
Вчіть мене писати вірші!
Спершу важко: ти-чи-ти,
сину, хату підмети.
Сину, йди до магазину
і купи сметани, сину. —
А до батька: — Ти ножі
поскладай на стелажі! —
Він киває головою:
— Буде рима під рукою.
Я вже так набила руку
на тих римах, по науку
навіть син йде: — Хочу їсти! —
Я радію: — Прошу сісти.
Ми всідались під стіною,
їли кашу з молокою...
Ой!
їли кашу з молоком
і сиділи під стіном...
Ой! Не так!
Син мій дуже любить мак!
Ось так!
ВЕСЕЛИЙ СНІГ
Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх,
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки —
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма: —
Ой, зима,
зима,
зима!
ЛЮТИЙ
Лютий в гості на гостину
кличе всю свою родину.
Та родина — не мала,
суне й суне без числа:
морозища, морозенки —
і великі, і маленькі;
завірюхи клаповухі,
і сніжинки-балеринки,
і вітренко, і вітрисько —
вже вони близенько, близько.
Ще до ночі в темнім борі
вся родина буде в зборі.
Запита родину Лютий:
— Чи то кожний добре взутий?..
Брів не хмурте, сестри, браття,
стане сили і завзяття!
Гей, у коло! —
і зі сну
збудять танцями весну!
ДІД КРУТИЛО
Дід Крутило над рікою
крутить вліво бородою.
Дід Крутило на ріці
держить пужално в руці —
білогривого коня
на крижину заганя.
Завірюха-Віхола —
гайта! вйо! поїхала!
З Завірюхою Зима
відпливає крадькома,
і струмками сніг ридає,
Завірюху доганяє.
Дід Крутило над рікою
крутить вправо бородою.
Перші проліски малі
визирають із землі:
— Діду, діду, дай човна,
на тім березі — Весна!
ЗЕЛЕНИЙ КІНЬ
Вже напоготові
березневі коні.
Вже весна з зимою —
вйо! — навперегони!
То зима попереду —
стрипихатий сніг,
то весна попереду —
сонце на моріг.
Вже зима пристає —
зранила коліна...
А зелений кінь жує
сонячне проміння.
ДВА ПРОЛІСКИ
Одного дня напровесні
зустрілися два проліски.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
