Любий друже!
Вигадані світи — нагода перенестись у новий, незвіданий вимір або ж подивитися свіжим поглядом на власний. У текстах Джона Р. Р. Толкіна ми співпереживаємо екзистенційній боротьбі добра зі злом, такій схожій на нашу реальну. В історії про Гаррі Поттера Дж. К. Ролінґ пізнаємо силу дружби та любові, а у моторошному майбутньому з «Оповіді служниці» Марґарет Етвуд відчуваємо засторогу.
Тексти цієї збірки — від наших із вами сучасників. Від покоління відновленої Незалежності, серед яких військові та цивільні, жителі Галичини, Слобожанщини, Криму, Донбасу та Наддніпрянщини. У їхніх текстах ми запрошуємо Вас знайти ту грань фантастичного, що принесе вдоволення чи дозволить відчути нерв часу. Можливо, це буде фентезі про альтернативний Київ чи магічне прикордоння, футуристична оповідь про зорі чи моторошна оповідка у степах. Певні, що серед розмаїття сучасної української фантастики кожен знайде собі щось до смаку.
Приємного читання!
Фантастичні talk(s)
(літературне об’єднання українських письменниць: Ірини Грабовської, Наталії Довгопол, Дарії Піскозуб, Світлани Тараторіної та Наталії Матолінець)
Кордон
Дарія Піскозуб
У день, коли ворота кордону прочинили, Ліну мала надто багато роботи у крамничці, аби помітити, як пожвавилось містечко. Коли люди на вулицях обговорювали новину, вона викладала нову партію свічок на полицях. Коли діти, старці та місцеві бевзі поспішили на головний тракт, щоб першими побачити, хто ж ступив на землю їхньої держави, вона тягала важкі мішки з борошном. Тож коли в крамничку увірвалась Мімі, Ліну боліли поперек та руки, а день видавався безкінечним.
— Ти чула? О Ліну, яке диво! Кордон, кордон відкрили! — сестричка Мімі влетіла у крамничку вихором.
— Та ти що, — відповіла Ліну, не здіймаючи очей. Її увага була прикута до розкритої на стільниці бухгалтерської книги, у яку вона вже чверть години вносила прибутки крамниці цифра за цифрою. — Хто тепер їде геть? Шахтарі? Столяри? Ювеліри?
Мімі закрила книгу з ляскотом:
— Ти не зрозуміла. Крізь кордон не вийшли, а зайшли.
Тепер уже Ліну підняла очі. Мімі іскрилась ледь стримуваним захватом, а її щоки пашіли.
— Хто? — Ліну відклала перо.
— Дилагація з Іншосвіття! — проспівала дівчинка, виказуючи відсутній верхній зуб.
— Може, делегація? — Ліну виступила з-за прилавка, щоб краще вкутати сестру в добротну, хай і потерту, куртку і шарф.
— Я так і сказала! Кажуть, мер буде звернення увечері робити. Ліну, ми ж підемо? Ходи, ходи, ходи! — Мімі вхопилася за руку Ліну.
Зі своїми пшеничними косами, веснянкуватим обличчям та великими круглими очима Мімі була потіхою міста, і мало хто міг сказати їй «ні».
— Хотіла б я, ясочко, але ж бачиш — роботи повно! — Ліну кивнула на купу нерозібраних корзин із товарами біля входу в крамничку.
— Але ж, Ліну, такого ніколи не було! Кордон — та й відкрили! Будь ла-а-аска!
Мімі заскиглила, і серце Ліну стислося. Звісно, Мімі цікаво побачити людей з Іншосвіття, але Стара Ама, власниця крамниці, твердо веліла розкласти всі нові товари до завтра. Що Ліну до мрій про далекий світ, коли вона прив’язана до цього, повного обов’язків, труднощів та задач?
— Тоді я піду сама! — вирішила сестра.
— Ні, Мімі. Ти обіцяла мамі слухатися.
Дівчинка застогнала. Ліну підняла її на прилавок, і дівчинка миттю вихопила печиво із найближчої банки. Відкусила шматок і випалила:
— А що, як… та дологація драконів привезла?
— Їх не існує, Мімі.
— А… смугастих коней?
— Нащо вони нам здались? — Ліну знову схилилася над бухгалтерською книгою.
— Та звідки ж тобі знати? Люди з того боку прийшли! З ТОГО БОКУ! У казках мовиться, що там усе можливо, що там інший світ!
Якщо не погодитись на її благання, Мімі не дасть спокою. Тож Ліну зітхнула і мовила:
— Добре. Відведу. Але тільки якщо допоможеш розкласти товар!
Смуток зник водномить, і Мімі зісковзнула з прилавка. Вхопила першу корзинку і взялась витягати з неї невеликі збаночки лікарських мікстур, ні на мить не змовкаючи про кордон.
Відколи Мімі народилася, кордон мало коли відчиняли. Містяни звикли, що крізь їхнє поселення часто йшли згорьовані, виснажені та розбиті шукачі кращого життя, що купчились під кордоном і благали перейти в Іншосвіття. Але щоб хтось ішов навпаки — з Іншосвіття до Реновії — це й справді було подією. Навіщо тоді іншосвітяни так ретельно будували стіну, щоб відгородитися від Реновії?
