Семенові зорі

Усе в цьому світі розпочинається з якогось берега. Попереду моря-океани, загублені Атлантиди й нерозгадані таємниці забутих гаваней, і людське життя, виснажене тугою за далеким і прекрасним, віднаходить у собі відвагу розпочати власну мандрівку. Хтось невтомно свого берега шукає, комусь із сумом доводиться рідний берег залишати, а когось із берега нестримно вабить неосяжна далечінь, що гукає до глибини людського серця співом вільного вітру та ревом нескорених бурунів. У світі людей усе розпочинається на якомусь із берегів. Цього разу все трапилося точнісінько так само.

1. На березі

Звичайної літньої днини старий Дніпро тихо й неспішно гладив хвилями береги київських круч і розсипані у воді острови та острівці, а спритні мартини носилися понад розлогими водами й грали з вітром у перегони. Молода жінка намагалася вгамувати свого непосидючого малюка. Той пручався, намагався вирватися з материнських рук — його вабила незнана далечінь, а там дитяча уява вимальовувала дивовижні світи, сповнені чудернацьких пригод.

— Добридень! Казковий сьогодні день, правда? — раптом за плечима матері почувся тихий старечий голос. Жінка з несподіванки здригнулася й оглянулась. Перед нею стояв сивий усміхнений старець у льняній вишиванці та у солом’яному капелюсі. Чолов’яга здавався мирним. Від нього віяло літнім спокоєм. Його усмішці хотілося вірити.

— Добридень, — ніяково відповіла молода матуся і знову перевела погляд на хлопчика.

Той, загледівши незнайомця, хутко пригорнувся до матері й уважно спостерігав блакитними оченятами-ґудзичками за усміхненим дідуганом. Мати гладила сина по русявій голівці. Старий вмостився на лаві поруч із жінкою, нахиливши свою сивочолу голову до хлопчини.

— А скажи-но, парубче, як тебе звуть? — запитав чоловік.

— Семенко, — малий не розгубився. Мати задоволено усміхнулася.

— Ти глянь! Знаю я чудову історію про одного Семенка. Давненько уже бажав розповісти комусь свою казку, — прошепотів усміхнений незнайомець.

— А вона добра? — в обіймах матусі хлопчик почувався впевненіше, тому не вагався перепитати літнього незнайомця.

— Вона з добрими очима, — відповів дідусь.

— А бувають казки з добрими очима? — не повірив малий.

— Казки бувають різні: тривалі, як людське життя; захопливі, як подорож на повітряній кулі; веселі та щирі, як усмішка немовляти. Казки — як вітрила: здіймають людину у височінь, наповнені найсвітліших мрій і поривань, несуть понад звиклим і буденним у ще не відкриті, але такі дійсні світи... Бувають яскраві, як у небі веселка після травневої громовиці. Бувають, на жаль, і сумні, заплакані. А бувають — із добрими очима. Та хоч би якою була казка, не існує у світі більш правдивої історії. Людство, друже, зіткане байками. У кожній — віками зібрана правда. Люди часто і багато говорять про велике, поважне, важливе, казки ж — лише про найважливіше. Шкода, не всім вдається це збагнути. У тебе є улюблена казка?

— А розкажи-но мені казку з добрими очима, діду, — попросив хлопчик і вмостився в матері на колінах.

— Тоді слухай уважно мою розповідь про найважливіше: про красеня-легеня з добрими очима та про погляд його найясніший, про чарівну красуню, весною рясно заквітчану, про вірність серця її молодого, про мужність і відвагу юного духу, про нездоланну силу любові, про морок безумно-жорстокий, про дружбу, дорогами загартовану, про біль і радість, про зовсім справжню перемогу. Я залюбки переповім тобі мою казку — казку з добрими очима…

2. Старі Плавні

Старі Плавні сьогодні не відшукати на жодній — навіть найбільшій і найдавнішій у цілісінькому світі — мапі. Вони безповоротно зникли у дрімучих водах людського забуття, бо людям властиво губити найважливіше у виснажливій гонитві за чимось позірним. Село те було надто незначним місцем в обширах мальовничого Дивосвіту, щоб привернути чиюсь увагу. Годі було помітити Старі Плавні тоді, ще важче згадувати про них сьогодні. Хоч інколи здається, що варто б стати на березі бурхливого потоку стрімкої ріки Пам’яті, заплющити очі й пірнути в її мирні води, аби відшукати те, чого губити не можна. Та сьогодні очевидно, що Старі Плавні безповоротно минули. Однак саме у тих місцях, про які так легко забувають люди, відбуваються чи не найважливіші для людства події.