Психологія військової некомпетентності

Ви тримаєте в руках вельми незвичайну книжку. Це праця Нормана Діксона, почесного професора психології в Університетському коледжі Лондона, визнаного в академічних колах авторитетного дослідника, і водночас — людини з немалим бойовим досвідом на полях Другої світової війни. Вона давно стала і досі залишається класикою у своїй доволі особливій сфері — дослідженні психологічних причин військової некомпетентності. Попри те що вперше ця праця вийшла пів століття тому, ще в 1975 році, сьогоднішній український читач — військовий, психолог чи просто людина, занурена в інформаційний потік нашої війни, — буде вражений її актуальністю. На превеликий жаль, абсолютну більшість описуваних автором військових помилок, провалів і їхніх психологічних причин ми й досі можемо спостерігати на власні очі — хтось із новин, а хтось і з окопів. Тож ми передаємо цю книжку в руки вдумливого читача, особливо військового, в надії, що вона допоможе краще зрозуміти причини тих недоліків військового управління, з якими ми маємо справу, і працювати над їх виправленням.

Автор аналізує історію воєнних провалів британської армії за останнє століття і намагається угледіти їхній зв’язок із психологічними особливостями людей, відповідальних за них, щоб відтак спробувати накреслити певні шляхи, як запобігти повторенню цього в майбутньому. Уже саме поєднання воєнної історії, дослідження організаційної поведінки армії, і психології доволі унікальне. Ми можемо згадати чимало книжок про психологію політичного лідерства, бізнесу, романтичних стосунків, споживання та щоденного життя, однак такі масштабні праці про психологію військової справи дуже рідкісні. Наявні дослідження про «психологію війни» здебільшого орієнтовані на професійну аудиторію (психологів, психотерапевтів, соціальних працівників) та зосереджені на питаннях травми, ПТСР, поверненні ветеранів до мирного життя, або ж — на системі військової мотивації. А книжка професора Нормана Діксона зовсім про інше: його цікавить насамперед зв’язок між вадами й патологіями особистості та воєнними катастрофами, спричиненими ними, а також — можливі пояснення дисфункційності й токсичності, притаманних внутрішній культурі військових структур.

Книга ділиться на три частини. У першій із них — довгому історичному екскурсі — автор подає огляд воєнних провалів, починаючи з розгромних поразок Кримської війни в середині ХІХ століття і до трагічного фіаско Арнемської операції 1944 року. У повітрі, на землі й на морі, у близькосхідних пустелях та в індійських джунглях, на островах Малайзії і в горах Афганістану, у боях із військами російського царя, ополченням бушменів чи танковими дивізіями Райху, британська армія показала приклади не лише звитяги і самопожертви, але й неймовірних прорахунків командування і провалів у комунікації. Норманові Діксонові вдається майстерно занурити читача в атмосферу кожної з описуваних ним воєнних катастроф і показати, що причиною їх були не стільки непереборні об’єктивні фактори, скільки епічних масштабів некомпетентність, впертість і психологічні комплекси відповідних воєначальників. Автор описує провали власної армії з безпощадною чесністю, приправленою добірним британським сарказмом, що врешті дає ефект певного трагікомізму. Останній добре відомий військовим як «чорний армійський гумор», однак власне гумору в ньому насправді не багато. Дивлячись на таку демонстрацію безглуздої амбітності, безвідповідальності і байдужості до життя людей у виконанні британської армії (за визнанням самого автора — чи не найуспішнішої армії світу), можна лиш уявити, якою була ціна воєнних ескапад інших, набагато менш гуманних та е фективних армій за останні століття. На тлі цього, крилатий вислів про те, що «історія пишеться кров’ю героїв», хочеться доповнити словами про те, що писарями її часто є зверхні і самовпевнені дурні...