Володимир Короленко

Володимир Галактіонович Короленко (15 (27) липня 1853, Житомир — 25 грудня 1921, Полтава) — російський письменник, публіцист, журналіст, літературний редактор і громадський діяч українсько-польського походження, почесний академік Імператорської Академії наук у Петербурзі. Серед найвідоміших творів — повісті «Сліпий музикант» (1886), «Діти підземелля» (1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890) та «Без язика» (1895).

Народився в Житомирі. Батько, суворий і замкнений Галактіон Опанасович Короленко, служив житомирським повітовим суддею і вплинув на формування світогляду сина. Мати, Евеліна Йосипівна Скуревич, була полькою і на двадцять три роки молодша за чоловіка — саме польська мова була в дитинстві для Володимира рідною. У підлітковому віці його приваблювали музика, мистецтво, історія й філософія, але ніщо не захоплювало так, як література.

Навчання розпочав у польському пансіоні Рихлінського, потім учився в Першій житомирській гімназії, а після переведення батька до Рівного — у Рівненській. Спогади про гімназію і життя міста ввійшли до його творів. У гімназійний період познайомився з творчістю Тараса Шевченка, яка вразила його «безпредметною тугою за чимось невиразним, як гомін степового вітру на козацькій могилі». Після гімназії вступив 1871 року до Санкт-Петербурзького технологічного інституту, але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання.