День народження Привида

У небі догасав останній вогник. Марта линула над вологою бруківкою вузенької вулички. В одній руці вона тримала за шию здохлу ворону, а в другій — букетик кульбаб. Марта квапилася: хвилину тому вона перелітала Ратушну площу й, глянувши на баштовий годинник, ледь не ожила з переляку. Бо ж було чого. Стрілки головного міського дзиґаря показували за чверть п’яту.

«Ще бракувало спізнитися! — сердилась Марта сама на себе. — І чого було ото м’ятися три години? Треба було так вилітати, і не наводити ніяких синців під очима; і розпатлуватись було годі: вітер дорогою й сам розкучмав би…»

Вона б і далі їла себе поїдом за власну неквапливість, якби раптом не почула дзенькіт. Це був звук, схожий на той, що народжується з металевих дзвіночків, які встановлюють на керма велосипедів.

Марта завернула за ріг в’юнкої вулички і знову мало не ожила. На крихітному триколісному велосипедику їй назустріч… їхав хлопчик. Іще маленький, з тих, що лише нещодавно навчилися вимовляти свої перші слова.

— Тютя! — раптом зрадів малюк і ще дужче задзенькотав у свій дзвіночок.

— Яка ще тютя? — здивувалась Марта й озирнулася.

Ніде нікого не було. Невже це він її мав на увазі? Отакої! Як же він її побачив? Люди не бачать привидів, якщо лише ті самі цього не захочуть.

— Тютя! — знову пролепетав малюк, тягнучи до неї рученята.

— Ніяких тють, — буркнула Марта й шугонула у відчинену кватирку найближчого будинку. Там вона пірнула в камін і за мить вигулькнула з димаря. — Я й так запізнююсь, — хмикнула, — а тут ще якісь діти. Воно мені треба… Але ж цікаво, як такий пуцьвірінок опинився о цій порі сам-самісінький посеред міста? Та нехай, мене це не обходить…

Аж тут Марта помітила зграю худющих бездомних собацюр, які, щось винюхуючи на бруку, бігли…

«Вони ж біжать за дитиною! — Марта втретє ледь не ожила. — Ну, це вже занадто! — роздратувалася примара. — Це ж хто кого має лякати — я чи мене?!»

Марта встигла саме вчасно. Вона яструбом упала на собачу зграю, що вже оточила нажаханого хлопчика. Гамселячи вороною направо й наліво, привидка швидко розігнала голодних приблуд.

— Тютя, — усміхнувся малюк.

— Тютя, тютя, — буркнула Марта. — Тепер я точно спізнюся. І що мені з тобою робити?

— Дай, — попросив хлопчик, тягнучись до ворони.

— Оце? Ні, не можу, самій дуже треба.

— А-а-а-а! — заволав малий.

— Та на, на, — аж підскочила Марта. — Ну що мені за ніч така? Бери, тільки вгамуйся. Ну куди тебе? Може, із собою взяти? Ні, скажуть, що Марта вже геть здуріла. О, а мати в тебе є?

— Мама? Ма, — сумним голосом відповів хлопчик і розвів руцями.

Марта зітхнула й на мить задумалась.

— О, придумала, їдьмо.

Коли у двері поліцейського відділку постукали о такій ранній порі, черговий дуже здивувався. Та коли на той грюкіт він вийшов надвір, то й геть отетерів: на порозі в сідельці триколісного велосипедика сидів хлопчик. Він тримав у руках здохлу ворону.

— Е-е-е… — промимрив поліціянт. — Чуєш, як ти тут опинився? І що це в тебе в руках?

— Кал, — відповів хлопчик.

— Який кал? А, «кар»! — утішився власною кмітливістю поліціянт. — Але ж і тхне від неї! Хто тобі цю смердоту дав?

— Тютя, — відповів хлопчик і показав пальчиком собі за спину.

— Яка ще… тютя? — чоловік глянув, куди вказав малий, але вулиця була порожня.

Воно й не дивно. Адже Марта страшенно запізнювалася, тому була вже далеченько звідти — над трьома старими липами, за які щовечора сідало сонце.

Громобій

Над трьома старими липами, за які щовечора сідало сонце, сталася якось одна пригода. А все через Громобоя. Як, ви нічого не чули про Громобоя? То слухайте.

Був собі один привид. Звався Громобій. Вдачу мав нікудишню, можна навіть сказати — капосну. Цілими днями тільки те й робив, що лякав літаки.

А щоб заманити жертву, привид придурювався хмарою. І не простою, а фігурною. То він стане прекрасною квіткою (гладіолусом, наприклад), то клаповухим зайчиком, то тендітним метеликом — чого тільки не вигадував.

Мчить, наприклад, літак, побачить здалеку таку незвичну хмару — і неодмінно підлетить, щоб зблизька роздивитися. А Громобій тоді з рожевого метелика або білого зайчика як перекинеться на потворного чорного дракона, як торохне громом, як кресоне блискавицею просто перед носом у літака!..