Пауль Маар — відомий дитячий письменник, народився 1937 року в м. Швайнфурт (Німеччина). Автор чис ленних романів, віршів, сценаріїв до кінофільмів і театраль них п’єс. Маар знаний також як ілюстратор і перекладач. Лауреат Німецької премії дитячої літератури, Австрійської державної премії, премії братів Ґрімм, премії Е.Т.А. Гофмана, премії Фрідріха Рюкнера та ін.
Тіна Шульте — художник-ілюстратор, народилася 1974 року в м. Мюнсер. Її дипломною роботою були ілюстрації до оповідання Пауля Маара “Корова Глорія”. Робота, виконана у вигляді коміксів, побачила світ у видавництві “Отінген”(2002).
Пауль Маар СТАРША СЕСТРА,
ЧУЖИЙ БРАТ
Історії з життя дітей
ТЕРНОПІЛЬ
БОГДАН
ББК 84(4Нім)-444(2)
М12
Маар П. М12 Старша сестра, чужий брат: Історії з життя
дітей. Оповідання / Пер. з нім. Р. Ма тієва —
Тернопіль : Видавництво Бог дан, 2023.— 192 с.
ІSBN978-966-10-7408-7
ББК 84(4Нім)-444(2)
Охороняється законом про авторське право. Жодна частина даного видання
не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді
без дозволу автора перекладу чи видавництва.
© Verlag Friedrich Oetinger,
Hamburg, 2004
© Т. Шульте, обкладинка, ілюстрації
© Навчальна книга – Богдан, художнє оформлення, 2023ІSBN 978-966-10-7408-7
Видано за сприяння
Міжнародного фонду “Відродження”
Paul Maar
GroЯe Schwester, fremder Bruder
© Verlag Friedrich Oetinger GmbH, Hamburg 2004
Alle Rechte vorbehalten
Einband und Illustrationen von Tina Schulte
Опубліковано за згодою
з Verlag Friedrich Oetinger GmbH, Hamburg
Обкладинка та ілюстрації Тіни Шульте
Переклад з німецької Романа Матієва
ЧУЖИЙ БРАТ
Чужий брат Я
кобу було три рочки, коли батьки розлучилися. Зараз йому десять. Тож чи варто дивуватися, що він зовсім не пам’ятає батька? Одразу після розлучення тато виїхав до Канади. Зараз у нього там інша дружина.
Інколи Якоб намагався пригадати, як виглядав батько. Та марно: його образ був неясним і розмитим, з дивними та непевними рисами. З кожною новою спробою тато ставав усе чужішим. Тому хлопцеві врешті-решт доводилося йти до маминого столу і діставати з найглибшої шух ляди весільну фотографію батьків.
Мамі, звісно, це не подобалося, та вона не надто бурхливо реагувала на такі намагання відновити в пам’яті образ батька. “Чому ти постійно носишся з цією світлиною?” — казала вона зрештою. Але ніколи її не забирала. ПАУЛЬ МААР
Спочатку Якоб часто запитував про татка. Він не міг повірити, що той поїхав назовсім і вже ніколи не повернеться. Та час спливав, і він, врешті, заспокоївся. Навчився жити лише з мамою.
Так само, як і звик, що він у мами — “Дорослий синочок”. Так вона його інколи називала. “Мій маленький господар”, — лунало тоді, коли потрібно було чимось допомогти. Якобова мама була не просто “мамою”. Вона була “мамою працюючою”. Адже треба було комусь заробляти гроші для їхньої сім’ї! Цілісінькі дні вона пропадала на роботі, а Якоб мав чимало важливих справ. Він мусив помити посуд, поприбирати у квартирі, сходити в магазин. Нерідко, коли мама поверталася з роботи, її вже чекала смачна вечеря на столі. Усе як годиться: дві тарілки і запалена свічка посередині. Тоді мама завжди цілувала Якоба у щічку і, поклавши руку на його плече, казала, що дуже пишається таким чудовим сином.
Усе пішло шкереберть, коли вона поїхала у Мюнхен.
— Ти їдеш у Мюнхен? Без мене? Так діло не піде — ти ж не можеш залишити мене одного на цілий тиждень?!
ЧУЖИЙ БРАТ
— Ти не будеш один, — заспокоїла його мама. — До нас переїде бабуся Йоганна. Вона піклуватиметься про тебе. Крім того, обіцяю — я телефонуватиму тобі щовечора! Розумієш, синку, це — той самий єдиний шанс, що трапляється раз у житті. Адже шеф вперше посилає мене на таку важливу конференцію.
Перші два вечори мати справді телефону вала. Захоплено розповідала про цікаві зна йом ства з людьми із різних куточків світу. Більше дзвінків не було. Лише перед поверненням вона зателефонувала і попросила пробачення у Якоба.
Мама вернулася зовсім іншою. Цю переміну Якоб відчув і помітив одразу: вона стала такою веселою, як ніколи. Та водночас і якоюсь неуваж ною, забудькуватою. Вона взагалі не слухала його розповідей про те, як він провів час з бабусею Йоганною.
А коли ввечері дзенькнув телефон, мати страшенно розхвилювалася: “Це мене! Якобе, піди, будь ласка, у свою кімнату, гаразд?”
Чогось схожого ще ніколи не траплялося. Дивна ситуація породила і відповідну реакцію: ПАУЛЬ МААР до своєї кімнати Якоб не дійшов. Він зачаївся у коридорі біля причинених дверей.
Майже годину мати розмовляла із якимось дядьком на наймення “Ману”. Коли ця нескінченна балаканина нарешті вщухла і слухавка лягла на своє місце, мама покликала сина.
— Я маю тобі дещо сказати, — почала вона, — в суботу у нас будуть гості.
— Хтось прийде? — запитав Якоб.
— Мій знайомий. Дуже милий чоловік, сам побачиш. Його звати Ману.
— А чому я не знаю ніякого Ману, коли він твій знайомий? — здивувався Якоб. — І що це за чудернацьке ім’я таке: “Ману”?
— Я познайомилася з ним у Мюнхені, — пояс нила мама, — він із Індії.
— Та це ж так далеко! Він що, літаком прилетить?
Мама розсміялася:
— Ти неправильно зрозумів! Він народився в Індії, індієць, розумієш? Але живе він у Маннгаймі. Уже майже десять років Ману мешкає у Німеччині.
ЧУЖИЙ БРАТ
Ману прийшов, як і обі цяла мама, в суботу. Волосся у нього було чорне, як воронове крило, на смаглявому обличчі виблискували темно-карі очі. Здавалося, що він цілісіньке літо вилежувався під сонцем — така у нього була бронзова засмага. Ману приніс подарунки: квіти для мами і плюшевого слоника для Якоба.
Якоб думав, що чоловік, як і личить гостям, пробуде у них годинку-другу. Та Ману гостював значно довше — усі вихідні, а додому поїхав пізно ввечері в неділю, коли Якоб уже міцно спав.
— Ну то як, тобі сподобався Ману? — запитала мама за сніданком. ПАУЛЬ МААР
— Та навіть не знаю, — відповів Якоб нерішуче.
— Що ти маєш на увазі? Він тобі не подобається?
— Він не схожий на нас і розмовляє якось дивно, — мовив Якоб.
— Синку! — мама чомусь нервувала. — Ти ж не будеш до нього погано ставитися лише тому, що його німецька далека від досконалості!
Такою знервованою Якоб маму ще не бачив.