Диво на вулиці Ебенезера

Джорджа Бішопа навряд чи можна було назвати майстром маскування, але він знав, як носити накладні вуса. Він провів пальцем по верхній губі, розгладжуючи їх з упевненістю лиходія з фільмів про Джеймса Бонда.

— Уся хитрість у тому, щоб не чхнути.

Вуса були зроблені з мішури і відблискували у вечірніх сутінках в очах бабуні Фло. Вона постукала пальцем по крилу свого носа.

— Коли йдеться про те, щоб крадькома пробратися кудись, Джордже, головною запорукою є шарм.

Різдвяний ярмарок у Гайд-парку розкинувся перед ними, немов величне місто, його казкові вогні підморгували Джорджеві крізь метушливий натовп.

— Зви мене Омелою Марпл, — мовила бабуня Фло, від захвату пришвидшивши крок. — Хіба я не казала, що ми його знайдемо?

Джордж широко всміхнувся.

— Власне, він не те щоб був захова…

Хлопець затнувся, обірваний гучним бурчанням. Усмішка на його губах згасла, коли повз них проштовхався плечистий бізнесмен, поли чорного пальта якого розвівалися на вітру.

Джордж завмер.

— Це ж…

Бабуня Фло взяла його під руку.

— Він нізащо нас тут не знайде, любий. Особливо сьогодні. А з твоїм пречудовим маскуванням і поготів.

Джордж полегшено зітхнув. Бабуня Фло мала слушність. Був ранній вечір 23 грудня, і його батько був на роботі. Так само як і в будь-який інший день року, за будь-якої погоди, у вихідні, будні, свята і кожної оплачуваної хвилини між тим. Г’юґо Бішоп і не подумував би вийти за поріг свого кабінету, особливо коли навколо витав такий заразливий дух Різдва.

Молочні хмари над головою густилися, обіцяючи сніг, повітря повнилося ароматом кориці. Джордж вдихнув на повні груди і рушив за ароматом крізь ворота ярмарку.

Він був щасливий тут, в осередді Різдва, повному солодких пиріжків і цукрової вати, а також відчуття впевненості, що його могли надати лише вуса з мішури.

— Мабуть, я їх не зніматиму, — сказав він бабуні на оглядовому колесі. — З ними я почуваюся поважним.

— Ти справді трохи схожий на Кларка Ґейбла, — відповіла бабуня Фло з повним ротом помадки, — одного з моїх найулюбленіших акторів. — А за мить додала: — Або принаймні на ручку різдвяної мітли.

Вона поправила свою ретельно підібрану різдвяну прикрасу: шпильку для волосся у вигляді гілочки гостролиста, прикрашену яскравими червоними ягодами та нефритовим листям. Бабуня приколола шпильку над лівим вухом, і за такого сусідства її зелені очі якимось чином здавалися яскравішими. Майже… пустотливими.

Через кілька годин, коли місяць поволі підіймався фіолетовим небосхилом, а їхні ноги поважчали від блукання країною чудес, бабуня Фло сунула йому в руку купюру у п’ять фунтів.

— Біжи до Джино і купи собі гарячого шоколаду, — вказала вона на рядок однакових дерев’яних будиночків, що вишикувалися передом до каруселі. — Залиш мені маршмелоу. Я планую пропустити скляночку глінтвейну — або три.

Джордж уже зірвався з місця і понісся вперед. Він гадав, що «Шоколад Джино» був останнім магазинчиком у рядку, але, добігши до нього, помітив ще один будиночок, приткнутий у самісінькому кінці. На ньому не було прикрас, за винятком кривої таблички, що висіла над дверима.

На ній писало:

РІЗДВЯНІ ЦІКАВИНКИ МАРЛІ

А нижче дрібним шрифтом:

Дорослим вхід суворо заборонено.

Заходити з власної примхи.

Він штовхнув двері, і дзвіночок над ними задзеленчав.

Джордж із подивом відзначив, що магазинчик виявився просторішим, ніж він очікував. А ще затишним. Підлога була вкрита свіжими сосновими голками, через що у повітрі пахнуло хвойними деревами. Над головою з низької стелі звисали гірлянди, освітлюючи інтер’єр тьмяним сяйвом. Найближчу до дверей полицю роздивлялися дівчинка і хлопчик. Вони були трохи менші від Джорджа і сперечалися через яскраво-жовтий пакунок солодощів.

— У мами алергія на іриски, дурна ти довбешко.

— Ти маєш на увазі нугу. Це величезна різниця.

У задній частині крамниці, за дерев’яним столом, заваленим книжками, сидів старий і читав газету. Його окуляри були насунуті на самісінький кінчик носа.

Він глянув на Джорджа поверх окулярів.

Джордж вітально підняв руку у рукавичці.

— Е-е, добривечір.

Старий — Марлі, припустив собі Джордж, — тепер уже пильно подивився на хлопця, зсунувши кошлаті брови.