Дивовижники. Книга 1

РОЗДІЛ 1

Щасливий Корінець

Дивовижні.

Так називають везучих дітлахів. Похвала, наче медом полита на гарячі бісквіти. Але в родині Елли не вважали, що перехвалювати — це добре. Одяг попрасувала? Ліжко застелила? Тарілку помила? І найважливіше, чи не лізла ти в чужі справи, щоб ніхто не ліз до тебе?

Навіть зараз, під час найбільшої… найнезрівняннішої… найблискучішої події, що колись взагалі траплялася за всі одинадцять років життя Елли Дюран, її батьки далі буркотіли та казали їй, що робити.

— На вішаки все розвішала? Бабуся всі ці мантії власноруч прасувала, коли стара праска напартачила, — сказала її мама. — І щоб жодної зморшки!

Три джуджу-валізи висіли у повітрі посеред вітальні Дюранів, де всі речі Елли вже були акуратно розкладені та готові до огляду. Їхні сріблясті контури сяяли, поки заклинання на щастя просочувалось в її пожитки.

— Так, мамо, — роздратовано відповіла Елла.

— Чаклун-камея? — спитав її тато.

— Так, тату, — вона приклала руку до грудей, де прямо за блузкою був засунутий різьблений медальйон з обличчями її батьків.

— А плетені руки?

Елла показала на косметичку, де лежала воскова копія рук її матері:

— Авжеж.

Мама потягла Еллу за одну з її довгих косичок.

— Я не відпущу свою дитинку бозна-куди з такою неохайною головою. Я ж їх твоїм улюбленим стилем зачарувала. Пам’ятаєш, як їх робити? Їхню ранкову пісню?

— Так…

— Абріеле, люба, вона вже має все, що треба, — подивився тато поверх газети «Магічний Дріб’язок». Він постукав по своєму чорному капелюсі, від чого маленькі людські черепи, що оторочували його край, заусміхалися їй. — Нам треба рухатись.

Мама зітхнула:

— Себастьяне, я досі не впевнена щодо цього.

Це у вісімдесятимільйонний раз розпалило суперечку щодо майбутнього Елли в Інституті Аркан із Дивовижних та Моторошних Ідей.

Елла заткнула собі вуха. Вони все літо сварилися. Мама та бабуся хотіли, щоб вона залишалася вдома та продовжувала вчитися у Заклинацькому Еколі у мадам Коллетт. Уся спільнота сперечалася, чи варто їй їхати. Але тато вважав, що вже час для нової пригоди, і вона була більше ніж готова залишити домівку.

Усі замовкли, коли бабусин улюбленець, півник Паон, прикрокував з ґанку та закукурікав.

— Ану замовкли мені тут, чуєте? — прокричала бабуся через вікно. — Такий чудовий захід сонця псуєте! Друга лінія надто гучна. Забагато парадів цього року.

Елла приховала усмішку:

— А тепер можемо покласти мої валізи до машини?

— Ось і я! Ось і я! Ось і я! — її молодша сестра, Вінні, увірвалася до кімнати. Її маленька джуджу-валіза тяглася за нею, переповнена іграшками по самі краї.

Елла нахмурилася на неї:

— Ми ж говорили про це вже тисячу разів. Ти надто мала.

— Добре, але можу я знову побачити твого листа? — втупилася в неї Вінні. — Тільки тобі доведеться почитати його мені… Не люблю читати, — заскиглила Вінні.

— Тоді не побачиш.

— Я просто подивитися хочу, — заканючила сестричка.

— Ми ж домовлялися.

— Ну гаразд! — тупнула вона крихітною ніжкою. — Гаразд!

Елла розслабила руку та, зітхнувши, відпустила листа. Вінні мацала чорний, як ніч, конверт, ніби то був шматок торта «Колібрі», зі слиною в роті, готова його проковтнути. Вона нахиляла його праворуч та ліворуч і дивилася, як він блискотить, та верещала, коли п’ять символів на конверті блимали. Око підморгувало, рот усміхався та язик висовувався, вухо ворушилося, крихітна рученька махала, а маленьке серденько пульсувало. Для Елли це також була улюблена частина.

П’ять Еталонів Дивовижництва.

Вона вже не могла дочекатися, щоб дізнатися, що в ній дивовижного, та приєднатися до групи згідно зі своїми талантами.

Вінні вщипнула печатку зі зоряного пилу та відкрила її, потім почала читати.

Елла ніколи не забуде, як чудово воно звучало. Її особисте запрошення. Її особистий шанс стати Дивовижницею.

— А як можна отримати диво? — спитала Вінні.

— З ними народжуються. Вони передаються у родині чи спільноті… — тато кахикнув. — А ще багато моїх знайомих Дивовижників обрали своє диво.

Елла розвернулася:

— Я не читала про таке…

— Ще багато дізнаєшся, маленька, — тато повернувся до своєї газети.

— А моє яким буде? — із цим питанням Елла гралася все літо.