Еміль Золя

Еміль Золя (2 квітня 1840, Париж — 29 вересня 1902, Париж) — французький письменник, критик і політичний активіст, засновник і найзнаменитіший представник натуралізму в літературі. Він опублікував кілька трактатів на мистецькі теми, а головною справою його життя став цикл романів «Ругон-Маккари», задуманий як десять книжок і розрослий згодом до двадцяти томів.

Дитинство минуло на півдні Франції, куди батька-інженера італійського походження привело будівництво міського водогону; після його смерті 1846 року родина лишилася у злиднях. Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, але двічі не склав іспиту на ступінь бакалавра, кілька років не мав роботи й жив у великій бідності, а 1862-го найнявся клерком і почав писати статті для періодичних видань. 1865 року вийшов його перший, автобіографічний роман «Сповідь Клода», далі — «Тереза Ракен» (1867) і «Медлін Фера» (1868). Перший роман циклу, «Щастя Ругонів», друкувався частинами з 1870 року, а окремим виданням з’явився в жовтні 1871-го. На початку 1870-х Золя часто спілкувався з Клодом Моне, Альфонсом Доде та Іваном Тургенєвим.