| Видавництво: | Наш Формат |
| Автори: | Юрій Фельштинський , Олександр Литвиненко |
| Жанр: | Світова історія |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-8115-82-1 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Книжка колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка й історика Юрія Фельштинського присвячена подіям, що увійшли до російської історії як вересневі теракти 1999 року, коли в Москві та інших містах Росії були скоєні підриви житлових будинків, які забрали життя понад 300 осіб. У ній зроблено спробу показати, що основні проблеми сучасної Росії були викликані не радикальними реформами ліберального періоду правління Бориса Єльцина, а протистоянням, яке таємно чинили цим реформам російські спецслужби. Саме вони розв’язали Першу та Другу чеченські війни для розвороту Росії від демократії до диктатури.
Переклад з російської — Назар Шевчук.
Ця книжка, яка була написана у 2001 році, стала бестселером усупереч бажанню й очікуванням її авторів. Ми взялися за її написання, не припускаючи, що після публікації цього рукопису оприявняться певні наслідки, і багатьох із тих, хто якось був дотичний до його написання, видання та розповсюдження, буде вбито. Назвемо цих людей. Олександр Литвиненко — колишній підполковник КДБ/ФСБ і співавтор цієї книжки. Юрій Щекочихін — член Державної думи РФ, заступник головного редактора «Новой газеты», який отримав від мене рукопис книжки у Загребі в липні 2001 року для публікації в газеті. Сергій Юшенков і Володимир Головлєв — члени Державної думи РФ, які взялися організувати думське розслідування терактів, що відбулися в Росії у вересні 1999 року і продемонструвати членам Думи документальний фільм «Замах на Росію», знятий за книжкою «ФСБ підриває Росію». Це ті, про кого ми точно знаємо, що їх убили. Бориса Березовського, залученого до різних аспектів моєї діяльності, до діяльності Литвиненка, пов’язаної з написанням книжки, і до фінансування фільму «Замах на Росію», було знайдено повішеним у Лондоні.
Коли 2000 року, ще без Олександра Литвиненка, я зайнявся вивченням вересневих терактів 1999 року, то й не припускав, що дійду висновків про залучення до цих терактів спецслужб РФ. Я довго гнав від себе ці думки, радився з колишніми офіцерами спецслужб, яким довіряв, наприклад із Віктором Суворовим. Загальна думка полягала в тому, що за терактами стояли спецслужби Росії. Литвиненко був останнім у списку моїх консультантів і єдиним, хто жив у Росії. 23 вересня 2000 року я прилетів у Москву, як виявилося, востаннє, для розмови з Литвиненком. У ніч на 24 вересня ми обговорили книжку та розробили план втечі Олександра з Росії, щоб він став моїм співавтором. Тижнем пізніше, 1 жовтня, він перетнув кордон із Грузією, звідки невдовзі ми перелетіли до Туреччини. Туди ж я перевіз його родину. 1 листопада Олександр, його дружина Марина та син Анатолій приземлилися в Лондоні й попросили політичного притулку. 1 листопада 2006 року, якраз за шість років, Литвиненка отруїли радіоактивною отрутою, і він помер 23 листопада.
Якщо моя розмова з Литвиненком у Москві вночі з 23 на 24 вересня 2000 року сталася під час моєї останньої поїздки до Росії, то під час останньої поїздки до Росії Березовського сталася його розмова з Путіним про ті теракти. Це було в другій половині серпня 2000 року. Березовський дуже хотів познайомитись із Володимиром Буковським. Не можна сказати, що бажання було взаємним, але я не без зусиль умовив Буковського прилетіти до Ніцци для зустрічі з Борисом. Поки ми чекали на Березовського (він, як завжди, запізнювався), я розповів Буковському про книжку, яка вже була майже написана. На Буковського моя розповідь справила глибоке враження, і коли нарешті приїхав Березовський, Буковський, не підозрюючи, що Борис про мою книжку нічого не знає, почав обговорювати з ним рукопис і висновки, яких я дійшов. Тепер уже зацікавився Березовський і, вислухавши мою розповідь, задумливо промовив:
— Хто ж може про це достеменно знати?
— Путін! — відповів я саркастично.
— А що! Хороша ідея, — сказав Березовський. — Ви почекайте мене тут деньок, а я зараз злітаю до Путіна і спитаю.
— Тільки не кажіть йому про те, що Юрій книжку пише! — навздогін Борисові крикнув Буковський. І Березовський полетів. І повернувся наступного дня. Ми з нетерпінням на нього чекали. Він був дуже стурбований.
— Зустрілися? — запитав я.
— Так.
— І що?
— Я прийшов, а він одразу спитав: «Борю, ти навіщо на мене наїжджаєш?» — «Володю, ти про що?» — «Я про підводний човен “Курськ”. Твої журналісти на Першому каналі...» — «Володю, я на тебе ще навіть не почав наїжджати. Якби я хотів на тебе наїхати, я б порушив питання про те, хто підривав будинки в Росії у вересні 1999 року...».
— І що він відповів? — запитав Буковський.
— Він промовчав. Він нічого не відповів. Не промовив більше жодного слова. Я постояв якийсь час і пішов.
Книжку писали 2001 року колишній підполковник ФСБ Олександр Литвиненко й історик Юрій Фельштинський — про вересневі теракти 1999-го, коли підриви житлових будинків у Москві, Буйнакську й Волгодонську забрали понад 300 життів. Її теза: за вибухами і за обома чеченськими війнами стояли самі спецслужби, яким треба було розвернути Росію від демократії до диктатури.
У спеціальній передмові до українського видання Фельштинський перелічує тих, кого вбили після публікації: співавтора Литвиненка, депутатів Держдуми Сергія Юшенкова й Володимира Головлєва, заступника головного редактора «Новой газеты» Юрія Щекочихіна; Бориса Березовського, який фінансував знятий за книжкою фільм «Замах на Росію», знайшли повішеним у Лондоні. У додатках лежать стенограми засідань Держдуми і звіт експерта про фотографії Ачемеза Гочіяєва.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
