Котигорошко та інші українські народні казки

«КОТИГОР ОШКО»

та інші українські народні каз ки

ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ

Були собі дід та баба, і мали вони трьох синів: двоє розумних, а третій — дурень. На печі сидить, просо пересипає.

Аж тут надійшла чутка, що цар скликає всіх на обід і віддасть свою дочку за того, хто збудує йому летючий корабель. Розумні брати й радяться: може, варто і їм сходити.

От пішли вони в ліс. Зрубали дерево та почали думати, як той корабель будувати. Підходить до них дід древній, борода біла — аж по коліна.

— Здорові були, синочки! Дайте вогнику люльку запалити!

— Н ¼ коли нам з тобою, діду, панькатися!

Поморочилися брати — нічого у них не вийшло. То вирішили на конях поїхати та хоч пообідати в царя.

А дурень, що сидів на печі, і собі проситься до царя поїхати. Старі спершу посміялися з нього, а тоді відпустили. Баба дала йому торбу з черствим хлібом, пляшкою води — та й випровадила з дому.

От іде він, іде та зустрічає діда з білою бородою аж по коліна.

— Здорові будьте, діду! Куди йдете?

— Здоров будь, сину! Я по світу ходжу, людей з біди виручаю. А ти куди йдеш?

— До царя на обід.

— А хіба ти вмієш зробити летючий корабель?

— Не вмію, але хто його знає: загубити — не загуб­лю, а може, десь там моє щастя закотилося!

От сіли відпочити, дід і просить вийняти, що там у парубка в торбі.

— Е, дідусю, в мене там тільки хліб черствий та вода.

Став він з торби виймати — а там такі білі паляниці, яких він зроду не їв. Дивується дурень, а дід лише посміхається.

Як пообідали, дід і каже парубкові, аби йшов у ліс та знайшов найбільший дуб, в якого гілки хрест-навхрест ростуть. А тоді хай ударить сокирою і сам падає ниць та лежить, поки його хтось не погукає.

— А як збудується корабель, — каже дід, — ти сідай на нього і лети, куди треба, та по дорозі бери кожного, хто до тебе попроситься.

Подякував хлопець дідові і пішов у ліс. Знайшов дуба, цюкнув по ньому сокирою — та й упав ниць і заснув. Коли це хтось його гукає:

— Уставай, уже твоє щастя поспіло!

Прокинувся — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові. Сів на нього й полетів — нижче неба, вище землі!

Коли це бачить: припав чоловік на шляху вухом до землі та слухає.

— Здорові були, дядьку! Що наслухаєте?

— Здоров, небоже! Слухаю, чи вже позбирались люди до царя на обід.

— Сідайте зі мною, я вас підвезу!

Слухало сів. Летіли-летіли, аж дивляться: іде чоловік шляхом — одна нога за вухом прив’язана, а на одній скаче.

— Здорові, дядьку! Чого це ви на одній нозі скачете?

— Того, — каже, що коли б одв’язав другу ногу — то за одним кроком увесь світ переступив би.

— Куди ж ви йдете?

— До царя на обід.

— Сідайте з нами!

Сів і Скороход.

Летіли-летіли. Аж бачать: стоїть стрілець на дорозі і цілиться з лука, а ніде ні звіра, ні птиці не видно.

— Здорові, дядьку! Куди це ви цілитеся?

— Там, за сто миль, сидить сокіл на сухій грушці!

От сів з ними ще й Стрілець. А тут пролітають над дорогою — і бачать чоловіка, що несе повний мішок хліба.

— Здорові, дядьку! Куди йдете?

— На обід хліба роздобувати!

— У вас же його повний мішок!

— Та мені його й на сніданок не стане!

Взяли з собою на корабель ще й Об’їдала. Пролітали над озером — аж над берегом чоловік ходить, мов чогось шукає.

— Здорові, дядьку! Чого шукаєте?

— Пити хочу, та ніяк води не знайду!

— Та перед вами цілісіньке озеро!

— Е, що там тієї води — мені й на ковток не стане!

От взяли вони з собою Обпивала та й полетіли. Коли глянуть — іде чоловік і несе на плечах куль соломи.

— Здорові, дядьку! Куди це ви несете солому? Чи в селі соломи нема?

— Є, — каже, — та не така. А це така солома, що яке б душне літо не було, тільки розкинеш її — одразу холод і мороз стане.

Сів на корабель ще й Морозко. А далі ще стріли одного побратима — у того були дрова, що тільки їх розкинеш — і перед тобою військо стане.