| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Ред’ярд Кіплінґ |
| Жанр: | Казки і дитяча класика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-8387-4 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Неймовірні казки Ред’ярда Кіплінґа у перекладі Володимира Чернишенка з ілюстраціями Володимира Штанка припадуть до душі кожному малюкові!Це не проста книжка, а книжка-перевертачка, тобто, казки у ній не йдуть одна за одною, а книгу потрібно… перевернути з ніг на голову, як і всі свої упередження щодо Кіплінґа!Чи знали ви, що з початку часів кит, як найбільша у світі тварина, поїдав усе-усе, що лише бачив? Їв він сигана і катрана, їв омара і кальмара, їв ската і його брата, їв осетрину і камбалину, їв білугу і севрюгу, а ще мокрель і форель, ба навіть сильно-пресильно вертлявого вугра. Всю рибу, яку тільки міг знайти кит, він їв на повен рот – отак-от! – доки у всьому морі зостався тільки один малесенький рибун… Саме отой рибун-балакун і намовив кита з’їсти… людину! Ще й вказав координати плотика посеред моря, на якому сидів моряк у самих тільки брунатних штанцях із підтяжками….Але не хвилюйтеся, любі мої, моряк дав собі раду і навіки відучив кита роззявляти рота на щось більше за планктон. Як це йому вдалося – читайте у казці!А тепер – про верблюда. Так от, з початку часів у нього була рівнесенька-гарнесенька спинка, і ні про який горб навіть не йшлося. То ж за які такі гріхи і хто саме нагородив його такою «прикрасою»? Розповідаю! Насамперед ви маєте знати, що верблюд той був страшенно лінивий і пихатий, і коли хтось лише намагався до нього заговорити, завжди говорив «Пхе!» А кому ж це сподобається? Таке ставлення (і лінощі!!!) обурили найперших тварин, які кликали верблюда допомогти їм на початку створення світу: і коня, і вола, і пса, і врешті й Джина – господаря Пустищ…Саме тут усе й почалося… Неймовірна казка про те, як шкідливо для здоров’я «пхекати» і лінуватися від Ред’ярда Кіплінґа не залишить байдужим нікого!
Жив собі якось, мої любі, у морі Кит. Він їв рибу. Їв сигана і катрана, їв омара і кальмара, їв ската і його брата, їв осетрину і камбалину, їв білугу і севрюгу, а ще макрель і форель, ба навіть сильно-пресильно вертлявого вугра. Всю рибу, яку тільки міг знайти Кит, він їв на повен рот — отак-от! — доки у всьому морі зостався тільки один малесенький рибун. Був то Рибун-Балакун, і плавав він не десь-десь, а за правим Китовим вухом, у найбезпечнішому з усіх місці.
Тоді-то від Кита, що став на хвоста, пролунало:
— Їсти хочу!
Кволенький хитренький Рибун-Балакун на те сказав йому кволеньким хитреньким голоском:
— Шляхетний і шановний представнику родини Китових, чи куштували ви чоловіка?
— Ні, — відповів Кит. — А він смачний?
— Ще б пак, — кивнув Рибун-Балакун. — Смачний, та нестравний.
— Ну, то добудь мені кількох на пробу, — наказав Кит і спінив море хвостом.
— На перший раз вистачить і одного, — заперечив Рибун-Балакун. — Як зволите поплисти на п’ятдесят градусів північної широти й сорок західної довготи (це такі чари), то там і знайдете посеред моря плотик, а на плотику — Моряка у самих тільки брунатних штанцях із підтяжками (не забудьте про підтяжки, мої любі!), та ще зі складаним ножем, бо його корабель розбився. Але для справедливості мушу попередити вас, що цей Моряк – чоловік надзвичайно бувалий і завзятий.
Отож Кит плив і плив на п’ятдесят градусів північної широти й сорок західної довготи так швидко, як тільки міг, а там знайшов посеред моря плотик, а на плотику — Моряка у самих тільки брунатних штанцях із підтяжками (особливо зважайте на підтяжки, мої любі!), та зі складаним ножем. Він бовтав у воді ногами – йому мама дозволила так робити, інакше він нізащо не чинив би так, адже був чоловіком надзвичайно бувалим і завзятим.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
