Які ж вони гарні!
Маруся спостерігала за тим,
як пурхають метелики,
і намагалася їх порахувати.
Три… Чотири… П’ять…
А з цим що сталося?
Він навіть не ворухнувся
від обережного доторку.
— Мамо, зроби щось! Ти ж чарівниця.
Хай він знову літає!
— Це неможливо, — сказала мама. —
Метелики не оживають, вони перетворюються,
така їхня природа. Ти ж знаєш, звідки вони беруться.
Гусінь стає лялечкою. Лялечка — метеликом…
— А метелик… Часом не одразу й дізнаєшся,
на що він перекинувся. Поглянь-но на свої кіски.
Ось воно що! Як дівчинка сама не здогадалася?!
Улюблені шпильки-метелики до волосся!
Сьогодні Маруся відвідує в лікарні свою бабусю,
якій треба «підремонтувати» серце.
Бабуся її обійняла однією рукою, бо на іншій
трималися якісь крихітні крильця.
— Що це? — запитала дівчинка.
— Метелик, — пояснила бабуся. — Медичний метелик. Через нього мені вводять ліки.
Щоб зайвий раз не травмувати судини.
Після лікарні Маруся з мамою рушили
до бібліотеки, і дівчинка на вулиці
уважно роздивлялася довкола,
намагаючись побачити метеликів.
Ні, це не звичайна собі бібліотека.
Це волонтерський центр!
Сюди Маруся з мамою приходять
плести маскувальні сітки.
Щоразу немов у вулик потрапляють…
Цього разу поруч працювала жінка,
на зап’ястку якої миготіло тату:
комашка з крильцями.
Жінка перехопила погляд дівчинки.
— Це мені на згадку, — пояснила. —
Я вже ніколи не буду такою, як до війни.
Це метелик, символ перетворення,
символ відродження.
— От сюди метелика треба! —
раз у раз вигукував хтось.
Діти наввипередки вихоплювали з коробки короткі стрічки і вив’язували маленькі бантики. У дітей це добре виходило. Метелики з камуфляжу сідали на захисні сітки.
Вдома Маруся почула, як мама
розмовляє з татом по телефону.
Які ще метелики в животі?
Про що вони говорять?
— Мамо, що ти казала татові?
Мама обійняла дівчинку.
— Сказала, що люблю його
і дуже скучила.
Тато теж має кілька «метеликів».
Це зараз він у військовому однострої. А раніше, святково убраний,
виходив на сцену до глядачів…
У маминій мобілці багато таких фото.
А татові концертні краватки чекають на нього у шухляді.
Дівчинка дістала папір, олівці і замислилась.
Метелики не зникають, вони перетворюються —
на турботу, захист, пам’ять, любов і надію…
Маруся склала аркуш удвоє,
наче метелик стулив паперові крильця.
А тоді знову розгорнула — і взяла
до рук фломастери.