Кіт Левчик і Святий Миколай

Кіт Левчик з’явився у мерії одного вересневого дня. Він наче нізвідки вигулькнув у кроні старезної липи, яка з року в рік зазирала до вікна мерового кабінету. Левчик жалісно нявчав, бо не міг ані спуститися з липи, ані потрапити до працівників мерії, які лагідно кликали його з балкона. Що ж робити? Аби врятувати юного кота, йому простягнули дошку. Тож по ній Левчик граційно перебрався з липи до кабінету мера, де й залишився. Адже мер виявився гостинним чоловіком — і радо поділився з Левчиком мерським кріслом, а також кабінетом, і навіть надав йому почесну посаду котячого мера Львова.

Але більше, ніж посада, Левчику подобалися котячі смаколики і обійманці: адже і мер, і його колеги часто брали благородного смугастика на руки, чухали животик і за вушком, і взагалі всіляко виявляли свою відданість і любов. Навіть іноземні гості й делегації мали за честь познайомитися з котячим мером Львова і виявити йому своє шанування та захоплення. Кіт мав свій інстаграм і тікток, позував на фотосесіях, та й узагалі був міським улюбленцем. На зустріч до нього записувалися черги дітей і дорослих. Словом, Левчик розкошував як вареник у сметані. І почувався цілковитим господарем мерії. Тож часто згадував слова своєї любої мами — Чорної Киці, яка завжди казала, що в нього — велике майбутнє. Цікаво, чи мала мама на увазі, що Левчик стане котячим мером? От би спитати її, але зараз вона так далеко!

Мама Левчика була киця непроста. Вона була кицею художника. Якщо точніше, польського художника-графіка Анджея Кота. Кот малював дуже багато саме чорних котів у своїх роботах, екслібрисах і навіть вписував їх у літери! І будинок, де він раніше жив у місті Люблін, був весь помальований котами! Хотів би Левчик його побачити. Але для цього треба було мандрувати до Польщі, а Левчик наразі не мав котячого паспорта.

Мама завжди захоплено розповідала Левчикові про пана Кота. Адже вона жила з ним, ще коли була маленькою кішечкою. Левчик не розумів, чому мама покинула пана Кота, якщо так любила його. На це Чорна Киця завжди загадково відповідала:

— Дорогий синку, невже ти не розумієш? Світ кликав мене в мандри.

Тож одного дня юна кішечка залишила майстерню художника у затишному центрі Любліна і помандрувала до автовокзалу, який був зовсім поряд. Вона сіла до автобуса, який і привіз її до Львова. Львів страшенно сподобався Киці, особливо ж, коли вона закохалася в Левчикового тата, запального львівського кота-батяра, якого всі називали Тигром через виразні та неймовірно красиві смуги на хутрі. І саме у Львові народився їхній чудовий синочок Левчик та його старші брати і сестри.

Проте Мама Киця не була б собою, якби світ знову не покликав її в мандри. Вона попрощалася з родиною, пообіцяла писати листи і вирушила в гості до свого давнього приятеля пана Кота. На прощання вона й сказала Левчикові, що в нього велике майбутнє. Але щоб воно таким було, треба старатися і працювати, не покладаючи лап, та не забувати допомагати іншим.

Левчик довго бродив містом у пошуках, кому б то допомогти. Він допомагав школярам доїдати їхні недоїдені в школі канапки, особливо ті, з ковбаскою, — аби мами не сварили. Допомагав пташкам якнайвище злітати на дерева — без Левчика вони б так і ходили собі перевальцем міськими площами, вишукуючи крихти духмяних круасанів. А ще допомагав літнім бабусям їсти сметанку — вони виносили її котику на блюдцях, і без нього точно не впоралися б!

Але Левчик дуже сумнівався, що саме про таку допомогу казала мама, бо щось ніяк не міг зустріти те велике майбутнє. І що воно, зрештою, таке? Натомість Левчик зустрів багато чудових звірят у міському притулку, куди його завели лапки одного погідного дня, — і вирішив їм допомогти. Адже вони були такі самотні й засмучені, до того ж потребували своїх людей, особливо — песики!

Саме тому того вересневого дня Левчик мужньо подерся на височенну старезну липу біля мерії — він власне й планував гайнути у вікно, щоб розповісти двоногим про те, які гарні друзі на них чекають у притулку, і про те, що ними потрібно опікуватися. От шкода тільки, що йому забракло сил самому дострибнути до мерського балкона. Але то пусте!