Місія «Порятунок»: дельфіни

«Про людей із палкими і живими серцями»

The Hardkiss «Косатка»

Щовечора, коли всі вдома засинали, Марк тихенько вислизав із ліжка й ішов до вікна. Тоді довго вдивлявся вниз зі свого вісімнадцятого поверху, адже жив хлопець біля дельфінарію, звідки можна було почути музику нічного шоу дельфінів.

До дельфінарію Марка тягнуло скільки він себе пам’ятав. Коли він був іще зовсім маленьким і гуляв із мамою біля моря, то напружував слух, щоби почути, як плюскочуться дельфіни. Якось мама повела сина на шоу дельфінів, але майже одразу Марк розплакався, бо дивитись, як тварини стрибають під вигуки дресирувальників, було дуже сумно, і більше вони туди не ходили. Зараз же, дорогою зі школи, він завжди намагався пройти заледве не впритул до паркану, щоби хоч щось почути або побачити. Іноді хлопчик стояв і зазирав усередину крізь щілини, тоді охоронець гукав його й питав, що треба, але Марк не відповідав і йшов додому.

Не відповідав не тому, що був нечемним, а тому, що не розмовляв. У дитинстві, коли мама побачила, що Марк не почав говорити вчасно (як інші діти), водила сина по лікарях, і йому навіть поставили діагноз, що він «особливий хлопчик». Спочатку його лікували, але нічого не допомагало, і Марк лише страждав від усіх цих походів по лікарнях. І тоді йому просто дали спокій, він і далі мовчав, а згодом усі до цього звикли. І тільки мама все зітхала: «Коли ж ти, Марчику, нарешті заговориш?». Це не заважало хлопчикові спілкуватися з рідними, адже коли люди люблять одне одного, то слова їм не потрібні.

Проте в школі було трохи складніше, ніж удома. Марк здавав усі завдання письмово й гарно вчився, тому вчителі досить швидко звикли і вже не зважали на його особливості. А от з іншими дітьми було непросто. Іноді він дуже хотів щось сказати, але тоді щось стискалося в грудях, якась крижинка, що не давала йому вимовити й слова. І хоч ніхто його не ображав, та як дружити з тим, хто не говорить? Тому Марк більшість часу був заглиблений у себе, книжки, фільми й програми про природу. А ще він дуже любив малювати.

Одного дня Марк побачив телесюжет, що в дельфінарії у Мії та Філа народилося дельфінятко і проводиться конкурс на краще ім’я для нього. Головний приз — купання з маленьким дельфіном. Марк багато читав, тому знав, що часто люди вірять у дельфінотерапію — нібито якщо поплаваєш із дельфіном, то одразу одужаєш від різних хвороб. Він шукав у книжках та інтернеті наукові підтвердження цієї теорії, але так і не знайшов. Лише зрозумів, що так люди заробляють гроші — обманюючи інших і використовуючи для цього тварин. Однак побачити дельфінчика дуже хотілося, тому хлопчик сів і почав вигадувати для нього ім’я.

З книжок Марк знав, що дельфіни самі дають одне одному імена, а також, що вони мають власну мову, спілкуються звуками. Тому батьки дельфіна точно дали йому якесь ім’я, але як дізнатись яке? Тож він уявляв малюка, трохи пухнастого, адже ці тварини народжуються з хутром, яке потім зникає. Виміряв, скільки це — пів метра, адже дельфіни народжуються приблизно такого розміру, і почав малювати, адже легше придумати ім’я тому, кого бачиш. І дельфін у нього виходив із усмішкою та примруженим оком. Врешті-решт Марк придумав чотири імені: Гаррі, Жак-Ів, Нейві, Матіс.

Гаррі (дельфін зображений у капелюсі мага чи щось таке)

Жак-Ів (дельфін зображений як дослідник морських глибин)

Нейві (дельфін-військовий)

Матіс (дельфін-художник)

(Думаю, це 4 ілюстрації на 1 розвороті, типу хлопчик намалював і підписав імена).

У конкурсі взяло участь багато дітей. Які тільки імена вони не вигадували: Дельчик, Філько, Крапля, Фінік, Міккі, Ігнат, Яша, Жевжик, Ераст, Тадей, Фінтик, Боні, Булько, Вертун, Сімчик… і навіть Інокентій.

І от нарешті представники дельфінарію оголосили переможця. Дельфіна назвуть Матіс, у нього буде власний номер у програмі, де він малює, а після вистави кожен зможе придбати малюнки. Марк нетерпляче очікував зустрічі з Матісом.

Огороджений високим залізним парканом, дельфінарій стояв на самому узбережжі. Марка з мамою зустріли співробітники установи і журналісти, які знімали сюжет про конкурс. У центрі дельфінарію розміщувалась основна арена, оточена трибунами. Зараз тут тренували Мію і Філа — батьків Матіса. Вони стрибали у кільця, підвішені дуже високо, а за це їм давали рибу. «Цікаво, якщо б вони відмовилися стрибати, чи годували б їх? Їм подобається стрибати чи вони просто голодні?» — роздумував Марк.