Нічні купання в серпні

Яйце

Пам’ять — це не думки. Пам’ять — не доладно припасовані одне до одного слова, які дружно беруться за руки і розмірено йдуть у речення. Пам’ять — це здебільшого скалки, обривки, уламки. Частково засвічені шматки фотоплівки. Піщинки, які до крові натирають пальці в черевиках. Білий шум. Дзеркало, у якому хочеться опинитись. Пам’ять — розсічена брова. Подряпина на воротах. Коров’ячий ріг на лутці. Мороз на шкірі. Синяки на стегнах. Солодкий сік од чужих полуниць на долонях. Яма, в яку так і тягне засвітити ліхтариком. Але то тільки твоя особиста яма. Тільки ти направду здатен побачити кістки, що біліють у ній.

Ота миттєвість, отой раптовий виплеск у темряві, більше нікому не дасться так боляче і так однозначно.

Бо що б то, здавалося, таке — спогад про те, як ти колись знічев’я спалив біле гусяче яйце на піску? Років у п’ять.

Ти спершу порвав дідову книжку, ворушив неслухняними, ватяними ще пальцями. Чиркав сірниками по сторінках, тоді почав підкладати гілочок і соломи. Нарешті зверху поклав яйце. Воно там поволі чорніло з боків.

Зверху стояло гаряче літнє сонце. Усе довкола було червоним і вітряним. Ти сидів навпочіпки і паличкою потихеньку совав те яйце в багатті. А воно мовчало і чорніло. Світ не спиняв тебе, а теж мовчав, важкий і низько нахилений.

Ти не знав, не розумів, що то було не яйце, а твоє найперше відчуження світу, який, у такт із яйцем, що пульсувало до тебе і благало спинитися, теж раптово став ворожим і загрозливим.

То була твоя перша темна пляма на тілі. До тієї плями ще не скоро додадуться зморшки — спершу мімічні, а потім вікові. А ще темні кола під очима від неспання, жовті сліди між указівним та середнім пальцем від цигарки, сиві волосини.

Ти ще про це не знав. Але — міліметр за мілімет-­ ром — яйце чорніло, обвуглювалось, і крізь ту чорноту, крізь те пекло знищеної тобою невинності, крізь твої маленькі ватяні пальці, здивовані очі й губи, що тільки-но навчились лепетати слова, уже входили і зрада, і відчай, і війна. Ти ще про це не знав і навіть не підозрював, але апарат клацнув саме тоді, як твої пальці вперше забрали чиєсь життя.

Ти нікому-нікому у своєму житті не розкажеш ні де ти взяв те яйце, ні що було там, усередині. Бо навіть аби тебе набили прутом і поставили в куток на всю ніч, це було б уже марно, бо апарат усе одно зрадницьки клацнув саме тоді, коли ти палив яйце, коли вперше відчужував од себе лагідний картатий світ.

Балада про квашені помідори

Історія квашених помідорів починається ранньої весни, коли ваша стара й наче вже нікуди «невгодна» прабаба, замість годинами кликати до себе смерть або навпаки — просити Бога продовжити їй віку, раптом дістає з-під ліжка вузлики й клуночки, ворочки, газетні пакунки, порвані целофанові пакетики, а часом і шматини з чистого небіленого полотна. Ваша прабаба розкладає все те на колінах, сідає при вікні й довго ворушить, перетрушує, перебирає:

— Оце, мабуть, оті, прошлогодні, сливки... чи ні... це, мабуть, ті, шо Манька привезла з Піщаного... які ж його, в чортового батька, садить?

Ваша баба, власне, дідова жінка — не забудьте ж, що вона баба тільки вам, а комусь якраз осоружна, ледача й лайлива невістка, — щоразу намагається зірвати священне таїнство підготовки насіння. Вона дістає зі своєї пропахлої хлібом торби магазинні пакетики з насінням і тиче їх прабабі у вічі:

— Ось, нате, дивіться! Яке хароше! Сортове! А в ваших вузлах — там чорти водяться! Я ось їх викину!

Ваша прабаба здивовано здвигає плечима, кидає на «оту манію» зневажливий погляд і цідить крізь зуби:

— Ольгоооо... ош не ліз...

Закінчується все щоразу одним і тим самим — невіс­тка вдягає нову «сірєнєву кохту» о чотирьох ґудзиках і тікає у «свою квартіру», трикімнатну, з ванною і телевізором, у якому на вибір — звук або зображення. На прощання вона обіцяє, що тут більше й ноги її не буде, присягається, що цього року нічого не садитиме взагалі, що її пенсії цілком вистачить на мішок картоплі й три цибулини на всю зиму, твердить, що від цієї хати ніколи нічого путнього ждати не можна, бо вона проклята Богом і людьми. А оце прекрасне сортове насіння по три двадцять за пакетик вона забере з собою!