Кримський інжир. Демірджі

ВСТУПНЕ СЛОВО

Які традиції та повсякденні ритуали ви маєте?

От мій день, наприклад, має початись із кислуватої арабіки, звареної у джезвé зі шматочком чорного гіркого шоколаду (можна навіть із пекучим перцем). До цієї миті краще мене не турбувати, і я навіть люблю цю свою залежність. Такий ритуал у мене з дитинства, коли прокидався від аромату смажених на пательні зерен кави й галасу сусідів, що приходили до батьків її смакувати. Мені кави не давали (чомусь дітям її не можна?!), але як же я любив погризти домашній щекéр (цукор) грудочками — його ніколи не кидали в напій, а їли «вприкуску». У дев’яностих, до слова, інколи на такій пательні я бачив ячмінь — супербюджетний замінник жаданої кави, що набувала статусу важливої підстави для соціалізації, налагодження взаємодопомоги й пізнання рідної, та водночас незвичної Батьківщини кримськими татарами, які щойно повернулись із депортації. Коли приходив до дідуся з бабусею — любив молоти модну на той час каву «Лебо» у дегирмéні (ручному млинку) — це була така собі медитація, а бабуся збирала з кип’яченого молока тоненьку плівочку каймаку, що опісля розпливалася сніжними острівцями у наших фільджáнах (філіжанках). У студентські часи друзі навчили смакувати цей напій із сиром та медом, а переїхавши до Львова, я полюбляв збивати капучино — доти, доки один чудовий львівський ресторатор не поділився таємницею ристрето. А ще неодмінна частина цього ритуалу — прочитана під каву бодай сторінка апетитного художнього тексту.

Із «Кримським інжиром» ми теж започаткували традицію регулярно видавати соковиті тексти з присмаком цього південного плоду.

Так, другий українсько-кримськотатарський літературний конкурс «Кримський інжир» уже справедливо назвати міжнародним, бо, окрім 20 регіонів України (у тому числі з Алуштинського, Сімферопольського, Бахчисарайського, Феодосійського, Джанкойського, Ічкінського, Судацького районів Криму), свої роботи надіслали автори з Туреччини, Польщі, Болгарії, Йорданії. Загалом ми отримали 304 тексти, і це неабияк ускладнило роботу журі, бо за кількістю виросла і їхня якість! У цій антології ми зібрали найкращі тексти, які, мовби неповторні хвилі Чорного моря, збуджують, заколисують, тримають у напрузі, огортають теплом та спонукають мріяти. Палітра тем та їхня метафоричність розкривають читачеві нетривіальний, автентичний та позапластиковий півострів, із шармом архаїчності та колотих ран історично-політичних наративів. А ще нас до сліз розчулила новина, що серед поданих робіт є й тексти двох кримських політв’язнів — Сервера Мустафаєва та Османа Аріфмеметова, які вчергове довели, що жодні ґрати не в змозі стримати слова свободи. Окрім того, на церемонії відкриття другого фестивалю у грудні 2019 року вперше була проголошена «Інжирна промова» від знакової для країни особистості — Нарімана Джеляла, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, який своїми діями уособлює ненасильницький спротив на півострові.

Візьму на себе сміливість зазначити, що за два роки «Кримський інжир» показав, що стає флагманом сучасної кримськотатарської літератури, яка починає відроджуватись, і підкорює як внутрішнього читача, так і міжнародну аудиторію. Конкурс, фестиваль та щорічна антологія за результатами «Кримського інжиру» стають своєрідним словником сенсів між культурами українців та кримців, майданчиком творчої інтелектуальної енергії для мешканців нашої країни, що рефлексують про кримський порядок денний. Іще одна добра новина: 2019-го вдвічі, порівняно з попереднім роком, збільшилася кількість поданих на конкурс текстів кримськотатарською мовою та у два з половиною рази — перекладів на кримськотатарську, що є архіважливим для розвитку мови, яка, згідно з даними ЮНЕСКО, перебуває під загрозою зникнення.

Ця антологія є рівнозначним діалогом між українцями та кримськими татарами, тому вона складається з оригінальних поетичних та прозових творів двома мовами, а також із взаємних перекладів. Упорядники не ставили за мету перекласти для вас кримськотатарську частину українською, і це, можливо, простимулює наших читачів вивчати мову корінного народу України, державу — започатковувати її викладання у школах, а мовознавців — перекладати ці тексти на наступні наші конкурси.