Завантажити застосунок

Чужа-своя-рідна

Чужа-своя-рідна

Чужа-своя-рідна — Ірина Феофанова

Видавництво: Видавництво Старого Лева
Автор: Ірина Феофанова
Жанр: Сучасна проза
Де читати: У застосунку Наша Книга — детальніше
ISBN: 9789664480816
  • 120.00 грн


Опис

«Чужа-своя-рідна» — збірка новел Ірини Феофанової про українських жінок після початку повномасштабного вторгнення. Вийшла у «Видавництві Старого Лева» 2022 року.

Героїні збірки новел «Чужа-своя-рідна» — звичайні українські жінки, життя яких перевернулося догори дриґом із початком повномасштабного вторгнення держави-агресора росії на територію України. Ірпінь, Буча, Ізюм, Херсон, Маріуполь — це міста, звідки героїні — самі, з малими дітьми або й цілими родинами — утікають у пошуках притулку й спокою. Про їхні переживання — часто затаєні для найближчих — авторка розповідає щиро і співчутливо, часом з нотками легкого гумору й суму.

Книжка, сповнена реалістичних описів і життєвих діалогів, зацікавить широке коло читачів. Особливо тих, хто почуває у серці глибокий жаль до кожного українця та українки, які через війну втратили дім, друзів і рідних.

Про видання

Вікові обмеження
18+
Мова
Українська
Мова оригіналу
Українська
Рівень складності
Середній
Рік написання
2023
Опубліковано
2023
Кількість сторінок
168
Обсяг
≈ 31 000 слів
Час читання
≈ 2 год 55 хв
Оформлення
Вікторія Черняхівська
Видано за підтримки
Міністерство культури та національної спадщини Польщі
Формат
Електронна книга

Зазирнути в книгу

Уривок

Чужесранка

— 1 —

То був кінець зими 2022 року. Де-не-де на полях ще лишився сніг. Перед поворотом з асфальтованої дороги на бездоріжжя сиротливо стояла автобусна зупинка. Розфарбована в синьо-жовті кольори, з великими буквами населеного пункту зверху. Щоправда, прочитати назву неможливо — хтось дбайливо замотав букви в чорний поліетилен. Бо свої і так знають, а чужим тут не місце.

На зупинці сиділа Марина з сином Марком і малою донькою Златою. Холодний вітер студив кров, тож діти куталися у куртки, а мама дбайливо поправляла їм то шарфи, то шапки. Поряд на лавці стояла котяча переноска, звідти у віконечко виглядала руда морда з таким виразом очей, що годі було й сумніватися — кіт породистий. Біля ніг Марини стояла яскраво-зелена пластикова валіза на коліщатах — колись нова, блискуча, а тепер подряпана, з тріщиною від падіння. Марк і Злата тулилися до мами, вона обіймала їх і повторювала, як мантру: «Тепер все буде, як раніше». Марку шість років, він старший і розумів: як раніше вже не буде ніколи. Златі лише чотири, тож вона ще вірила кожному маминому слову.

По асфальтованій дорозі їхав віз із дровами, запряжений конячкою. На возі сидів дід Петро, який не добачав, тому здалеку й не помітив, що на зупинці хтось є. А Марина возу зраділа, як спасінню, — нарешті хоч хтось проїхав цією Богом забутою дорогою. Зіскочила з лавки, вибігла перед возом і давай розмахувати руками.

— Зупиніться, будь ласка!

Дід Петро аж перелякався — наче мавка лісова вискочила нізвідки. Натягнув віжки, скомандував коняці спинитися.

— Дякую, дякую, — заторохкотіла Марина. — Підвезіть нас, прошу!

— Та я тайво… на Калинівку, — махнув дід у бік повороту, чим ураз видав усю конспірацію із замотаною поліетиленом назвою села.

— Так ми теж туди! — ще більше зраділа Марина.

Дід Петро окинув жінку і її дітей недовірливим поглядом — у Калинівці чужих не люблять. Ніколи не любили, а зараз тим паче. А ці явно чужі.

— А звідкіль будете? — перепитав дід, щоб мати час придумати відмовку, бо брати на воза чужих не збирався.

— З Бучі…

— З Бучі? — йокнуло серце в діда — вранці якраз чув у новинах про Бучу. Такі жахи чув, що й у страшному сні не привидиться. — Що ж ти одразу не сказала?

Тут уже стало не до своїх і чужих — бучанським треба допомогти, і крапка.

Дід Петро жваво, аж надто жваво для своїх літ, зіскочив із воза, одним махом закинув на нього валізу, переноску з рудою мордою і обережно став підсаджувати дітей, приговорюючи:

— Боже, Боже, яке горе! Іроди бісові росіяни, ото наробили. А ви, діточки, вуха затуляйте, діда старого-дурного не слухайте.

Мала Злата й заткнула вуха, Марина не втрималася і всміхнулася — вперше за місяць.

— А батько ваш де? — перепитав дід Петро, ще й озирнувся — наче батько міг у кущах ховатися.

— У ЗСУ, — і враз усмішка зникла з вуст Марини, як і не було.

— Воює? Боже, Боже…

Дід подав руку Марині. Вона з сумнівом глянула на натруджену брудну руку діда, та все ж подала свою білу тонку ручку з уже не таким гарним, як місяць тому, але все ж манікюром.

— Дякую… — ледь вимовила Марина: чогось сльози підступили, таке з нею тепер часто.

Дід Петро скочив на воза, струсив віжки:

— Пішла, Ритка!

І Ритка пішла, звернула на бездоріжжя, неспішно попленталася до невеличкого села, що вже виднілося на горизонті. Марина мовчала, міцно притискаючи до себе дітей. А дід Петро тяжко зітхнув, ще раз зітхнув і не придумав, що такого правильного сказати тим, хто втік із Бучі. Тому вирішив говорити про те, що знав добре, — про рідну Калинівку.

— А тутечки чекає вас хто чи нє?

— До тітки їдемо, до маминої сестри.

— Наша, калинівська? Як звать?

— Ольга Василенко.

— Землемєрша?

— Так, знаєте?

— Та хто ж Ольку-землемєршу не знає, всі знають, вона ж старостою хотіла буть, навіть билася з Михалича жінкою, — засміявся дід Петро.

— З ким билася?

— Михалич, староста. Олька його жінці коси рвала, бо та гречку нашим роздавала...

— Не скучно у вас, — з сумом мовила Марина.

— Є таке…

— І тихо, — прислухалася до тиші навколо. — Незвично тихо.

— Бо в нас тут пупа закопано, — з гордістю сказав дід Петро. — І тою войною німці стороною обійшли, і росіяни тепер обійдуть.

Зміст

  • Чужесранка
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 10
  • Розділ 11
  • Розділ 12
  • Розділ 13
  • Гештальти
  • Червоні дні
  • Між нами війна
  • Гойда, гойда-гой
  • Діжонська гірчиця
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Війна, кухня і 8 випадкових людей
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 1
  • Розділ 2
  • Розділ 3
  • Розділ 4
  • Розділ 5
  • Розділ 6
  • Розділ 7
  • Розділ 8
  • Розділ 9
  • Розділ 10
  • Розділ 11
  • Розділ 12
  • Розділ 13

Про твір і автора

Для кого ця книга

  • тим, хто пережив виїзд із дому після 24 лютого — героїні тікають з Ірпеня, Бучі, Ізюма, Херсона й Маріуполя;
  • тим, хто шукає коротку прозу: це збірка новел на 168 сторінках;
  • читачкам, яким важливо побачити власний досвід описаним без пафосу;
  • тим, кому потрібна книжка з живими діалогами, а не публіцистика.

Чому варто прочитати

  • героїні — звичайні українські жінки, чиє життя перевернулося з початком повномасштабного вторгнення;
  • географія конкретна: Ірпінь, Буча, Ізюм, Херсон, Маріуполь — міста, звідки жінки тікають самі, з малими дітьми або цілими родинами;
  • авторка пише про затаєні переживання щиро і співчутливо, часом із нотками легкого гумору й суму;
  • книжку написано за Програмою мистецької та перекладацької резиденції, що фінансується Міністерством культури та національної спадщини Польщі.
Ірина Феофанова
Ірина Феофанова

Історія написання

«Чужа-своя-рідна» — збірка новел Ірини Феофанової, яку «Видавництво Старого Лева» випустило на 168 сторінках із підзаголовком «коротка проза» й обкладинкою Вікторії Черняхівської. Героїні збірки — звичайні українські жінки, життя яких перевернулося догори дриґом із початком повномасштабного вторгнення. Ірпінь, Буча, Ізюм, Херсон, Маріуполь — це міста, звідки вони самі, з малими дітьми або й цілими родинами тікають у пошуках притулку й спокою. Про їхні переживання, часто затаєні навіть для найближчих, авторка розповідає щиро і співчутливо, часом із нотками легкого гумору й суму. У вихідних даних зазначено, що книжку написано за Програмою мистецької та перекладацької резиденції, яку фінансує Міністерство культури та національної спадщини Польщі.

Де читати книгу

У застосунку

Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.

Часті питання

Про що збірка?
Про українських жінок, які після початку повномасштабного вторгнення втратили дім і шукають притулку.
Скільки сторінок і для якого віку?
168 сторінок, вікове обмеження 18+, рівень складності «Середній».
Який це рік видання?
У вихідних даних уривка стоїть 2023 рік; в атрибутах картки — 2022.
Хто підтримав видання?
Книжку написано за Програмою мистецької та перекладацької резиденції, що фінансується Міністерством культури та національної спадщини Польщі.

Написати відгук

будь Ласка авторизуйтесь або створити обліковий запис перед тим як написати відгук
Раніше ви переглядали
Три лини для Марії
Лише в застосунку

Сергій Осока

Три лини для Марії

160.00 грн

Тарас Григорович Шевченко

Великий льох

60.00 грн
Сад Гетсиманський (Аудіокнига)
Аудіо

Іван Багряний

Сад Гетсиманський (Аудіокнига)

60.00 грн

Алла Люта

Древо життя

100.00 грн
Застосунок «Наша Книга» — зручніше читати з телефона Відкрити