Нічний репортер

1

Сльотавий, хоч і теплий, вересневий день, у вікні пливе ліс, потім — розлогі пасовиська, біля потоків біліють гуси, в очеретах рачкують хлопчаки, намацуючи риб,— пейзаж простий до нудоти, але й так нема що робити, бо газету, яку прихопив із собою в потяг, я вже проглянув. Доводиться дивитися у вікно, а щойно відведу погляд, очі мої виловлюють навпроти старушенцію в усьому чорному, ще й у чорній хустині, може, вона на похорон чи з похорону, її вуста міцно стулені, погляд відсутній, вона вся заглиблена в себе. Поруч із нею мандрівний купчик із валізою, набитою всіляким крамом, точніше непотребом, із яким він ходить від дверей до дверей і меле весь час той самий текст, бо ні на що інше не здатен, а потім, повернувшись додому, виправдовується перед дружиною за те, що знову пролетів, більше витратив на дорогу, аніж заробив. Біля мене вмостилася груба молодиця з широкими клубами і великим бюстом; вона куняє і важко посапує, наче ковальський міх, її сапання мене розморює і хочеться теж заплющитися й не думати ні про що. Час від часу вона спохоплюється, полохко роззирається, навіщось поправляє довгу спідницю і знову ховається у свою мушлю. Купчик питає дозволу взяти газету, прошу дуже, кажу я, і подаю йому, він втелющується в першу сторінку і скрушно хитає головою — новини не віщують нічого доброго, це справді так.

— Італійці продовжують воювати в Ефіопії,— читає він навіщось упівголоса,— ефіопські партизанські загони сковують значні сили італійської армії. Імператор Хайле Селасіє, який змушений був покинути батьківщину, виступив із промовою в Женеві. Це добре, це добре,— хитає він головою,— що вони сковують італійську армію. Гітлер не може нею скористатися на повну силу. На Яблоновських, у дільниці Львова, густо заселеній німцями, з’ява на вулиці молодика, вбраного в короткі штани й білі панчохи до колін, викликала сенсацію. Ага,— піднімає він пальця вгору,— і до нас уже прийшла гітлерівська мода. Скоро цих молодиків стане значно більше, мода заразлива… Е-е… В Народному Домі відбулося українське віче на підтримку автономії Закарпатської України. Чи ти ба,— обурюється він,— автономії їм заманулося. Чого доброго і тут забагнуть автономії. Ви чули? Того Бандеру знову намагалися визволити. Але поліція не спить, нє. Змову викрито! Але є й добрі новини: В Академії Гандлю Закордонного побито шість жидів, в Університеті — двох. Давно пора показати їм їхнє місце. Ви чули, що є державний план переселення всіх жидів до Уганди? Чудова ідея!

Не дочекавшись від жодного з присутніх ні відповіді, ні схвалення його глибокодумних роздумів, він рішучим рухом складає газету і кладе на столик. Настає нарешті тиша.

Уганда! Так, так, модна останнім часом тема. Всі деталі майбутнього переселення обговорюються дуже поважно, наша газета теж про це писала, а я навіть брав інтерв’ю в цадика, який обурювався цими чутками і заперечував, що євреї тільки й чекають, щоб виїхати до Уганди.