Наталія Іваничук — відома українська перекладачка. Переклала понад сотню книжок з норвезької, німецької та шведської мов для дітей та дорослих.
За перекладацьку діяльність та значний внесок у розвиток норвезько-українських культурних зв’язків отримала найвищу нагороду Норвегії — Королівський орден Заслуг.
Народилася в сім’ї видатного історичного романіста Романа Іваничука 29 листопада 1959 року. Закінчила ґерманську філологію Львівського національного університету ім. Івана Франка. Навчалася у Норвезькій фундації перекладачів (Norwegian Translators Fund) і була учасницею літніх шкіл в норвезькому Університеті Осло, Українського Вільного університету в Мюнхені.
Наталя Іваничук викладала німецьку мову у Львівському медичному університеті ім. Д. Галицького, а також — німецьку мову та літературу у Львівському педколеджі, працювала науковою співробітницею Науково-дослідного центру періодики Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, викладачкою німецької та норвезької мов Львівського національного університету ім. І. Франка та аташе з питань преси і культури Посольства України в Фінляндії.
У 1997 р. заснувала і очолила Центр країн північної Європи (Nordic Center) у цьому ж університеті та стала засновницею і головою Центру Програми «Балтійський університет» в Україні (BUP Programme Center Ukraine). Нині у Львівському національному університеті ім. Івана Франка викладає на факультеті міжнародних відносин німецьку та норвезькі мови.
У Видавництві Старого Лева в перекладі Наталі Іваничук вийшли друком такі книжки:
Туве Янссон, трилогія «Країна Мумі-тролів»;
Туве Янссон «Літня книжка»;
Туве Янссон, Самі Маліла «Рецепти Мумі-Мами»;
Гаріді Алекс, Давідссон Сесілія, Туве Янссон. «Різдво приходить у країну Мумі-тролів»;
Віґдіс Йорт «Йорґен + Анна = любов»;
Серія Ніни Елізабет Ґрьонтведт «Привіт, це я! », «Абсолютно нецілована», «Суперліто», «Happy end, попри все»;
Том Еґеланн «Таємниця катакомб», «Скарб із Міклаґарда»;
Бодо Шефер «Пес на ім’я Мані, або Абетка грошей», «Кіра і таємниця бублика»;
Серія Аудгільд Сульберґ «Хто проти суперкрутих», «Суперкруті догралися», «Привиди проти суперкрутих», «Таємниця суперкрутих»;
Серія Ґюдрун Скреттінґ: «Антон та інші нещастя», «Антон та інші зі зграї», «Антон Великий»;
Мая Люнде «Снігова сестричка».
Клаус Гагеруп «Дівчинка, яка врятувала книжки»;
Фріда Нільссон «Гедвіґ»;
Рушіфте Крістін «Рахують усі»;
Кетіль Бйорнстад, трилогія: «До музики», «Ріка», «Дама з долини»;
Лінн Ульман «Бентежні»;
Гальфдан В Фрайгов «Любий Ґабріелю»;
Том Еґеланн «Брехня батьків».
Розділ 1
Коли живеш що другий тиждень, проживаєш певним чином два життя. Принаймні таким я бачу своє: своєрідне подвійне життя.
У тижні, які називаються парними, я живу з мамою, а в непарні — з татом.
Маму звати Лінн. Тата — Фінн.
Можна було б припустити, що вони мали б гарно пасувати одне одному, якщо вже навіть їхні імена римуються. Та саме це аж ніяк не є гарантією вічного кохання.
Щастя, що мої батьки страшенно різні.
Мама має довге пишне волосся і витатуйованого орла на спині. Вона працює в газеті, любить голосно вмикати музику і сповнювати дім гостями.
Тато має каштанове волосся, зачесане на один бік. Він любить укладати списки правил або ж справ, які треба зробити. А ще він любить довгі прогулянки лісом, здебільшого самітними стежками, де ризикуєш зустріти хіба зграйку пташок. Або мурашник із мурашками.
Важко навіть уявити, що двоє таких різних людей могли покохати одне одного. Але ж покохали, колись давно. Мама розповідала, що з-поміж небагатьох спільних уподобань вони з татом однаково любили оливки. Так з’явилося моє ім’я.
Мене звати Олівія. Я маю два прізвища: одне — від мами, а друге — від тата. Мені десять з половиною, у мене каштанове волосся і зелені очі, які іноді здаються брунатними при яскравому сонячному світлі. Я не люблю оливки, зате люблю мигдаль. І макарони з маслом та кетчупом. А ще люблю ножицями закручувати паперові стрічки у спіральки — такими обв’язують подарунки. Ще мені подобається якнайдовше затримувати дихання під водою. Завжди тренуюся, коли живу в тата, бо в нього є ванна.