Пірнути в Київське море

Присвячую батькам та чоловікові,

що підтримують мене завжди.

Пролог

Чорні відьмині кігті скреготнули по корі дуба — аж іскри посипалися. Могутнє дерево зіщулилося й затулило подряпини тріпотливим листям. Відьма шкрябонула по стовбурі ще раз, і ще. Її чорне волосся розвівалося на вітрі, наче порвані рибальські сіті. Жінка прихилилася до стовбура, вдихнула довжезним носом запах кори, примружила чорні лупаті очиська й криво посміхнулася, шепочучи: «Тирсою пахне. Водою пахне. Скоро вам, дубочки, прийде кінець», — її роздуті губиська заокруглилися в чорну пащу.

А потім — клац — і чаклунка знялася в небо чорною птахою, наче й не було її тут.

Розділ перший

Яхт-клуб

Старенька бордова «тойота» жваво прорізáла ранковий туман, що пухкими віхтями спадав із сосон над трасою. Устим, мама й тато їхали до яхт-клубу на Київському морі. І так щодня: батьки — на роботу, син — на заняття в гуртку вітрильного спорту.

Хлопець іще докунював на задньому сидінні, поки батьки гомоніли попереду: мама — за кермом, батько — на пасажирському. У їхній родині мама — автомобілістка, батько — рибалка й човняр. Мамі, щоб прокинутися зранку, треба не кава, а йога й двадцять кілометрів за кермом (від села Лебедівка, в якому мешкає родина, — до яхт-клубу неподалік Вишгорода). Батькові, щоб прокинутися, треба доспати до самісінького виїзду, можна й без сніданку. Він, мабуть, тому такий худий, як чапля, бо не снідає. А от мамі доводиться займатися спортом і безперервно сидіти на дієтах, щоб не бути «пампушечкою» біля такого стрункого чоловіка. Чесно кажучи, вдається їй це не дуже, бо вона, як і Устим, любить пиріжечки, пончики та млинчики... Того, мабуть, вони обоє такі повненькі.

Мама голосно слухає музику, батько бурчить. Йому ніколи не догодиш із плейлистом, бо він у минулому — музикант, а колишніх музикантів не буває. От і сперечаються щоранку. А мама ще й піддражнює, голосно підспівуючи якомусь грецькому поп-співакові. Тато просто замовкає, бо ж водій у авто — начальник. А Устим звик до маминого плейлиста, він під нього змалку їздить. Коли ж за кермом батько — час «Металліки» й «Дафт Панку». Хлопцеві це теж ок. Йому обидва плейлисти ок.

Устим, хоч і куняв під муркотіння тойотиного двигуна й голос із музичних колонок, але не випускав із долоні туго скрученого плаката. Це був його скарб — фото Валерія Петущака, першого яхтсмена незалежної України, що здійснив навколосвітню подорож! І це — на малесенькій дерев’яній яхті! З екіпажем, що складався з однієї особи, — його дружини Наталі. Устим виросте і повторить його подвиг.

Сьогодні хлопець знайде Валерія в яхт-клубі, де капітан викладає морехідну справу, і попросить підписати плакат. Устим і маркера чорного для такого прихопив. А тоді почепить цей підписаний портрет над ліжком. Якби мав власну кімнату — виставив би на найвиднішому місці! І, взагалі, усеньку стіну обклеїв би морськими фотошпалерами.

На шляху до мрії про навколосвітню подорож Устимові щастить. Рік тому він із батьками переїхав із Києва до Лебедівки, де в мами була хата, що перейшла їй у спадок від бабусі. Батькам набридло жити в орендованих квартирах, тому вони наважилися покинути столицю й розпочати нове життя в селі.

Насправді їхній переїзд був радше поверненням на рідні землі, адже батько народився тут і виріс. За кілька хат і досі мешкала його матір, баба Ганна. А мама все дитинство теж провела в Лебедівці — приїздила сюди на літні канікули до своєї бабусі Марії. Устим ту Марію, свою прабабу, ніколи й не бачив, бо вона померла ще до його народження. Проте сад, який виростили прабаба з прадідом, досі є коло хати, в якій нині живе Устимова сім’я.

Оселившись у Лебедівці, батьки знайшли роботу в яхт-клубі на Київському морі, а Устим пішов на гурток вітрильного спорту. І хоч заняття мав лише двічі на тиждень, приїздив сюди щодня, щоб учитися в батька доглядати й лагодити яхти. Припнуті до причалу, вони навівали хлопцю мрії про вітрильники в різних портах світу. Шум вітрил, що тріпочуть на вітрі, як велетенські крила метеликів, був наймилішою для Устима музикою, кращою за всі плейлисти на планеті.