Прощавай, зброє

Цю книгу я писав у Парижі (Франція), Кі-Весті (штат Флорида), Піґґоті (штат Арканзас), Канзас-Сіті (штат Міссурі) й Шеридані (штат Вайомінґ), закінчивши перший чорновий варіант біля Біґ-Горну (штат Вайомінґ). Почав я писати зимою на початку 1928 року, а перша чернетка була готова у вересні того ж року. Я її переписав упродовж осені й зими 1928 року в Кі-Весті, а остаточна версія була завершена в Парижі навесні 1929 року.

Коли я працював над першим чорновим варіантом, у Канзас-Сіті народився за допомогою кесаревого розтину мій другий син Патрік, а коли я переписував чернетку, в Оук-Парку (штат Іллінойс) наклав на себе руки мій батько. Мені ще не виповнилося тридцяти років, коли я завершив роботу над книгою, а в світ вона вийшла того дня, коли обвалився фондовий ринок. Я завжди думав, що батько цього очікував, хоч він, мабуть, трохи поквапився. Не хочу робити зайвих суджень, бо я дуже любив свого батька.

Я пам’ятаю всі ці речі, міста, в яких ми жили, і все добре й погане, що сталося з нами того року. Але набагато яскравіше мені пригадується, як я жив цією книгою, вигадуючи щодня все те, що в ній відбувалося. Творячи ту країну, тих людей і все, що з ними траплялося, я відчував себе щасливішим, ніж будь-коли. Щодня я перечитував рукопис від самого початку до того місця, на якому зупинився, і щодня я припиняв роботу, коли мені ще добре писалося і я знав, що має статися далі.

Те, що книга описувала трагічні події, мене не засмучувало, адже я знав, що життя — це трагедія, фінал якої завжди однаковий. Але здатність творити щось нове, вигадувати якісь достатньо вірогідні речі для того, щоб зазнавати втіхи від перечитування написаного, і мати змогу займатися цим щодня — це все приносило мені величезну радість і насолоду. Більше нічого не мало для мене значення.

Раніше я вже опублікував один роман. Але я тоді ще не знав, як писати романи, тому занадто квапився і щодня доводив себе до цілковитого виснаження. Тож перший чорновий варіант був дуже поганий. Я написав його за шість тижнів, а тоді мусив повністю переробляти. Але переписуючи його заново, я багато чого навчився.

Мій видавець, Чарлз Скрібнер, який чудово розуміється на конях, знає практично все про видавничий бізнес і навіть, хоч як це дивно, знається трохи на книгах, попросив мене написати, що я думаю про ілюстрації взагалі і як ставлюся до ілюстрацій для свого роману. На це в мене була готова відповідь: якщо художник-ілюстратор не дорівнює своєю майстерністю авторові твору (або не перевершує її), мало що може завдати письменнику більшого розчарування, ніж споглядання створених ним речей, місць і людей, які ще й досі живуть у його пам’яті, і які зобразив на папері той, кого там і близько не було.

Якби я міг написати книгу, дія якої відбувається на Багамах, я волів би, щоб її проілюстрував Вінслов Гомер, за умови, що замість ілюстрацій він би просто зображав Багами і те, що там побачив. Якби я був Гі де Мопассаном (а хто б від цього відмовився, живий чи мертвий?), я б не заперечував, щоб мої твори були проілюстровані малюнками й картинами Тулуз-Лотрека й деякими пленерами Ренуара його середнього періоду, а от нормандські пейзажі я волів би взагалі не рухати, бо жоден художник ще не зумів зобразити їх краще.

Можна, звичайно, згадувати й інших письменників, уявляючи, що б ви забажали, якби були ними. Але всі ці письменники померли, і всі ці художники також померли, а ще торік покинув нас Макс Перкінс і інші люди. Цей рік принаймні з цього погляду кращий: хто б не помер цього року, це вже не буде так гірко, як торік або в 1944 році, чи ранньою зимою й навесні 1945 року. То були вельми врожайні на людські втрати роки.

На початку цього року в Сан-Веллі (штат Айдаго), спостерігаючи за людьми, які з цілком серйозним виглядом намагалися пролізти під нятягнутим шнурком або дерев’яною палкою таким чином, щоб не зачепити це своїми відгодованими черевами, носами, ремінцями тирольських курток або іншими опуклостями, я сидів у куточку, смакуючи дармове шампанське разом із міс Інґрід Берґман, а тоді сказав їй: «Доню, цей рік буде найгірший з усіх» (пропускаю тут деякі відносно-якісні прикметники).