Сад відпливає

Усе ще стояли на балконі, хоч була вже глибока ніч і небагато годин відділяло нас від світання. Унизу бігла темна порожня вулиця, дерева у сквері скидалися на чорні скуйовджені чуприни. Знову було тихо, занадто тихо після того. Часом дзеленчав нічний трамвай, що проїжджав середмістя, м’яко мчало авто. Ніч була задушлива, одна з тих літніх ночей, коли й листок не поворухнеться, а розжарений за день асфальт парує теплим подихом.

Пересунув долоню по залізному балконному поруччі й торкнувся руки дівчини. Її долоня була холодна, скоцюрбленими пальцями захищала своє нутро.

— Бачиш, — сказав. — Нічого не було.

Не дивилася на нього, дивилася понад дахами міста, у густу темряву, та відчула, що й він наслухає. Говорив: «Нічого не було», — і слухав.

— Не бійся, можемо спокійно піти спати.

І ще раз повторив:

— Нічого не було.

— Не боюся, — відповіла голосно, зі злістю, та слова втекли вниз вулицею, як дрібні поспішні кроки. — І я не дитина, не говори до мене як до немовляти. І не бреши. Я ж бачу, що слухаєш.

— Коли ж ти справді моя дитина, — засміявся, — моя кохана маленька дитина...

— Чого мене нервуєш? І так прецінь... — обірвала на половині речення.

До них долинув шум, спершу далекий, потім уже виразний і близький. Та це була вантажівка.

— Пам’ятаєш, коли це почалося? — спитала, коли знову повернулася тиша. Мала виразний високий голос. Хлопець примружив очі, подумав: кохаю її, не хочу, щоб боялася.

— Скажи, — наполягала на своєму, — пам’ятаєш?

— Пам’ятаю. Можу навіть заспівати ту хвилину. Тільки знаєш, як то в мене з голосом.

— Не жартуй зараз. Це важлива ніч.

Обняв її рукою, відчув, що вона тремтить:

— Мила, ніч важлива, бо наша...

Перехопив у темряві сердитий погляд: не хотіла жартів, відштовхувала ніжність.

— Пам’ятаю, — погодився швидко, і та хвилина відразу обізвалася в ньому мелодією.

Пам’ятав якнайдокладніше: смичкові сходили в піано, торуючи шлях солістові, це були перші такти ларгето, яке він так любив. Власне тоді вловив слабке дзижчання, що долинало з міста. Так мовби саранча надлітала здалеку. Може, навіть не саранча, просто густе тремоло смичків, що виростало у форте, щораз ближче, і заповідало бурю. Оркестр, який знову перейняв партію фортепіано, заговорив стишеним голосом, а юрмою слухачів мовби повіяв вітер — усі обернулися в напрямку, звідки тепер уже йшла голосна і брутальна хвиля гуркоту. Вловив момент вагання в піаніста, побачив його долоні, що атакували німу клавіатуру. Не було чутно ані звуку інструменту, ані звуку оркестру. Прилеглою до парку вулицею гуркотіли танки, скрекотали гусениці. Буря перевалила, затихла, відійшла. Знову була тиша, піано повним шепотом добігло до останніх рядів, де ми обоє сиділи.

— Пам’ятаю, — прошепотіла дівчина (ніколи не зверталася до нього «Пйотре», тільки здрібнено: «Пйотрусю»), — Пйотре, подумай... три місяці щастя... так мало...

У першу хвилю не зрозумів, що вона говорить про них, а коли зрозумів і хотів відповісти, слова застрягли в горлі.

— А ти далі... Нічого не було! Пощо? Ховати голову в пісок? Питають одні одних тижнями: буде? Усі знають, що буде, що вже дуже близько...

Та здобувся на спокій:

— Дитино, говориш дурниці, ти схвильована. Подивися, ціле місто спить, світла скрізь згашені. Це сонне місто — найліпший доказ, що нічого не сталося...

Наперекір його словам темрява озвалася глухим дуднінням. Підняли голови і слухали. Це була та сама зловорожа музика, яка тоді в парку так переможно домінувала над Шопеном. Вулицями міста їхала артилерія. Сяйнуло світло, у вікнах обізвалися голоси. Дівчина подивилася хлопцеві в обличчя.

— Ходімо, — сказала.

Увійшла до кімнати і щільно зачинила балконні двері, так наче вони могли їх захистити від усіх недобрих справ тієї ночі.

— Пам’ятаєш, коли я прийшла сюди вперше? — спитала відразу й зупинилася посеред кімнати, розглядаючись довкола. Пйотр відчув холод у всьому тілі. Чи вона мимовільно повторює той вечір? Тоді також убігла дрібними кроками, зупинилася, роззирнулася навсібіч... — Пам’ятаєш? Був березень, мокрий березень, уже танув сніг. Ти малював усе в зелених барвах. І в кімнаті було як у траві.