Сніги Кіліманджаро

Дощ припинився, коли Нік повернув на дорогу, що вела через сад. Урожай уже зібрали, осінній вітер гуляв між голих дерев. Нік зупинився, підібрав обіч дороги яблуко сорту вагнер, мокре й лискуче у пожухлій траві, і поклав його до кишені своєї цупкої вовняної куртки. Від саду дорога йшла вгору, на верхів’я пагорба, де стояв котедж. На ґанку нікого не було, але над комином вився дим. За котеджем виднілися гараж, курник і молодий заросляк, який на тлі старого лісу поодаль скидався радше на живопліт. Великі дерева ген удалині, куди дивився Нік, гойдалися від вітру. Почалася перша осіння буря.

Поки Нік переходив поле за садом, із дверей котеджу вийшов Білл. Став на ґанку і роззирнувся довкола.

— Агов, Вімедже1, — сказав він.

— Здоров, Білле, — відказав Нік, піднімаючись східцями.

Вони стали поруч і розглядали околицю: через сад і дорогу ген далі, через поля у пониззі й заліснений мис аж до самого озера. Вітер віяв простісінько звідти. Їм видно було, як довкола мису Тен-Майл здіймаються хвилі.

— Ото негода розійшлася, — озвався Нік.

— Днів на три затягнеться, — сказав Білл.

— Батько вдома? — запитав Нік.

— Ні. Подався на полювання. Заходь.

Нік зайшов у будинок.

У каміні горіло велике полум’я. Від вітру воно аж заревіло. Білл зачинив двері.

— Хочеш випити? — запитав.

Тоді пішов на кухню і повернувся з двома склянками та глеком води. Нік узяв пляшку віскі з полиці понад каміном.

— Хороше?

— Аякже, — сказав Білл.

Вони вмостилися перед каміном і попивали ірландське віскі з водою.

— Розкішний смак, з димком, — сказав Нік і глянув крізь склянку на вогонь.

— Це через торф, — відказав Білл.

— Торф у випивку не кладуть, — заперечив Нік.

— Кладуть, не кладуть — смак від того не гірший, — сказав Білл.

— А ти взагалі торф бачив? — запитав Нік.

— Ні, — відповів Білл.

— І я не бачив, — сказав Нік.

Він сидів, випроставши ноги мало не до самого вогню, і його черевики почали парувати.

— Скинь-но ти їх, — сказав Білл.

— Але ж я без шкарпеток.

— Однаково скинь і просуши, я знайду тобі щось.

Білл піднявся на горище, і Нік почув, як він ходить у нього над головою. Горище було під самісіньким дахом. Білл та його батько, і навіть Нік, інколи там спали. В одному закутку була облаштована комірчина. Вони відсували лежаки туди, де з даху не крапало, і застеляли їх гумовими покривалами.

Білл спустився з парою грубих вовняних шкарпеток у руках.

— Пізнувато вже бродити в черевиках на босу ногу, — сказав.

— Терпіти не можу вдягати їх після літа, — відказав Нік. Натягнув шкарпетки і знов розвалився у кріслі, закинувши ноги на екран перед каміном.

— Гляди, не прогни його, — буркнув Білл.

Нік переклав ноги на боковину каміна.

— Маєш що почитати? — запитав.

— Хіба газету.

— І як там «Кардинали»?

— Продули «Гігантам» двічі поспіль за один день.

— Ну, то справа вирішена вже остаточно.

— У МакҐроу2 талант, — сказав Білл. — Поки він може купити будь-якого хорошого гравця Ліги, «Гігантам» нічого не загрожує.

— Усіх же не купиш, — зауважив Нік.

— Але він купує кого захоче, — сказав Білл. — Або підбурює хлопців, щоб ті починали бунтувати, і тоді їх відступають МакҐроу за безцінь.

— Як було з Гайні Зімом3, — погодився Нік.

— Цей бовдур ще добряче йому прислужиться.

Білл підвівся.

— Гайні добре відбиває, — сказав Нік. Полум’я припікало йому п’яти.

— І в полі може стояти, — додав Білл. — Але пропускає м’ячі.

— Мабуть, він для того і потрібен МакҐроу, — припустив Нік.

— Мабуть, — погодився Білл.

— Ми ж усього не знаємо, — сказав Нік.

— Певно, що ні. Але ми все одно добряче метикуємо у цій грі, хоч і живемо так далеко.

— Це як на перегонах: частіше щастить, коли обираєш коней наосліп.

— Точно.

Білл потягнувся за віскі. Його велика долоня обхопила всю пляшку. Нік простягнув йому свою склянку, Білл налив.

— Скільки води?

— Стільки ж.

Білл сів на підлогу біля Нікового крісла.

— Гарно, коли починаються осінні бурі, правда ж? — сказав той.

— Просто чудово.

— Це найкраща пора року.

— У місті зараз було би паскудно, еге ж? — докинув Білл.

— Але я охоче подивився би Світову серію, — сказав Нік.

— Ну, вона тепер проходить тільки в Нью-Йорку або у Філадельфії, — зауважив Білл. — Тож нам з цього ніякої користі.