Від автора
Перед вами книжка, яку можна читати як одну чи одразу дві. І це не рекламний хід і не хитра метафора.
«Скарбничка історій» — це історія про дорослу дванадцятирічну дівчинку Урсулу, яка змушена була навчитися оповідати історії. Звісно, це було непросто, але в неї був непоганий помічник, — тож навіть під час небезпечних пригод Урсула поступово вчилася. Ну і дещо конспектувала.
Отже, «Скарбничка історій» складається з історії про Урсулу та її конспекту. Вони між собою пов’язані, але якщо вам хочеться якнайшвидше дізнатися, чим закінчилися пригоди Урсули, абсолютно нічого не заважає вам пропускати розвороти конспекту. А якщо ви плануєте навчитися створювати історії, саме конспект придасться вам найбільше. (Читати його теж можна або в тому порядку, в якому його писала Урсула, або в довільному, — чи шукати потрібну вам тему за змістом.)
Зрештою, є ще третій спосіб читання книжки. Він — для найуважніших. Часом розділ перед відповідним розворотом конспекту наочно демонструє ті чи інші прийоми, сюжетні механізми чи секрети укладання історій. Сподіваюся, це допоможе вам розібратися що до чого — і ви матимете додаткові приклади (окрім тих, що наведені в конспектах).
Та насамперед — «Скарбничка історій» — це книжка для дітей і дорослих. Книжка про дружбу, небезпеку, непорозуміння й випробування.
І, звісно ж, про диво!
Приємного читання!
Розділ перший
Урсула шукає подарунки
Ця історія почалася із загубленої посилки. Точніше, із вантажівки, що застрягла десь на дорозі до міста. У вантажівці була пошта, а серед пошти — ота посилка.
Обабіч вантажівки лежав білий, блискучий, безнадійно глибокий сніг, попереду й позаду — стояли інші машини. І скидалося на те, що в найближчі двадцять чотири години жодна з них не рушить з місця.
Урсула ще раз поглянула на актуальне фото з супутника. Пересвідчилася, що анінайменшої надії немає, вимкнула ноут і пішла вдягатися.
Урсулі було дванадцять, а її бабусі завтра виповнювалося шістдесят. Попри це Урсула вважала бабусю своєю найкращою подругою (хоча дипломатично й не казала про це Світланці Дідух, своїй шкільній найкращій подрузі). Бабусі вона довіряла секрети, про які не розповіла б навіть Світланці. З бабусею дивилася мультики й кіно, ходила на рок-концерти, клеїла модельки космічних кораблів, вишукувала на алі-експресі нові стильні піни.
І от: завтра в бабусі ювілей, а хендмейдівський набір закладок і настільна лампа у формі яструба опинилися десь посеред снігів!
На щастя, Урсула мала ще кілька вільних годин, які могла використати як заманеться. Ця завірюха затримала десь і її батьків, тож вони не мали змоги затримати вдома саму Урсулу.
Залишивши їм записку, вона вирушила на пошуки нового подарунка.
Завдання спрощувалося завдяки тому, що Урсула добре знала, чим захоплюється її бабуся. Через це воно ж і ускладнювалося.
Будиночок бабусі був від першого поверху й аж до горища напхом напханий книжками. Бабуся, ясна річ, любила їх читати, а ще вона їх переставляла з місця на місце, протирала від пилюги, заносила до свого електронного каталогу, позичала сусідським школярам та своєму другу, панові Антону, що жив навпроти і час від часу навідувався до неї на чай...
Словом, привезти бабусі нову книжку чи дві було би щонайменше неоригінально. Та й узагалі, шістдесят років — поважна дата, тут потрібен відповідний подарунок. От тільки який?
Не маючи жодної конструктивної ідеї, Урсула відвідала кілька сувенірних магазинів і другий поверх супермаркету, з відчаю пройшлася навіть лабіринтом кіосків біля метро. Нарешті визнала свою поразку й рушила-таки до найближчої книгарні.
І тут — у підземному переході — вона помітила дивного чоловіка. Було йому років сорок, може, трохи більше. Обличчя найзвичайнісіньке, помітиш такого у натовпі — й забудеш раніше, ніж проминеш.
Певно, цю свою буденність й пересічність пан компенсував вбранням: плащем смарагдового кольору з вишитим біля коміра золотим листям винограду, білосніжною сорочкою й салатовими штанами. На ногах у пана були гостроносі кремові мешти з помаранчевими шнурівками — казково чисті для людини, яка мусила ж якось сюди потрапити.