Свято, яке завжди з тобою

Якщо тобі пощастило в молодості пожити в Парижі, то, хоч би куди потрапив далі, решту життя він уже буде з тобою: Париж — це свято, яке завжди з тобою.

ЕРНЕСТ ГЕМІНҐВЕЙ

Лист до друга, 1950 р.

Вступ

Із несуттєвих для письменника причин чимало місць, людей, спостережень і вражень із цієї книжки вилучено. Деякі з них — таємниці, а деякі відомі всім, і всі про це пишуть і ще, без сумніву, писатимуть.

Тут не згадується про боксерський клуб «Анастасі», де боксери працювали офіціантами, розносячи страви й напої до столиків під деревами, а в саду був ринг. Не сказано тут і про тренування з Ларрі Ґейнсом, і про великі, на двадцять раундів, бої в Зимовому цирку теж не сказано. Немає у цій книжці розповідей про моїх добрих друзів Чарлі Суїні, Білла Бьорда й Майка Стрейтера, не йдеться про Андре Маса і Міро. Не згадуються наші вояжі в Чорний Ліс і одноденні вилазки до лісів побіля Парижа, які ми любили. Було б дуже гарно, коли б оце все вмістилося в цю книжку — але поки що доведеться без цього.

Якщо читач забажає, то може вважати книжку витвором фантазії. Але завжди є ймовірність, що така художня книжка може пролити світло на те, що писалося як документальний твір.

Ернест Гемінґвей

Сан-Франциско-де-Паула, Куба

1960 р.

Коротка довідка

Ернест розпочав писати цю книжку на Кубі восени 1957 року, працював над нею в Кетчумі, штат Айдахо (США), узимку 1958–1959 років, брав із собою до Іспанії, коли поїхав туди у квітні 1959 року, й повернувся з нею на Кубу, а відтак у Кетчун пізньої осені того самого року. Завершив роботу над книжкою навесні 1960 року на Кубі, відклавши її на час праці над твором «Небезпечне літо» — про суперництво між тореадорами Антоніо Ордонесом і Луїсом Міґелем Домінґініном в Іспанії 1959 року. Восени 1960 року він переглянув текст «Свята» в Кетчуні. Книжка оповідає про життя автора впродовж 1921–1926 років у Парижі.

М. Г.

Гарна кав’ярня на площі Сен-Мішель

А потім почалася негода. Наставала вона за один день — і осінь закінчувалася. Нам доводилося вночі зачиняти вікна від дощу й холодного вітру, який обривав листя з дерев на площі Контрескарп. Листя лежало на дощі й мокло, вітер кидав дощ на великий зелений автобус на зупинці, а в «Café des Amateurs» було повно люду, і вікна пітніли зсередини від тепла й диму. То було невеселе, кепсько влаштоване кафе, де юрмилися п’яниці з усього кварталу, і я тримався від нього якнайдалі через запах немитих тіл і кислий дух пияцтва. Завсідники й завсідниці «Amateurs» постійно були п’яні, чи пак були п’яні весь час, коли могли це собі дозволити, вживаючи здебільшого вино, якого брали по пів літра чи літр.

У закладі рекламували багато аперитивів з чудернацькими назвами, але дозволити собі їх мало хто міг, хіба як основу, поверх якої потім заливалося вино. Пиячок тут називали poivrottes.

«Café des Amateurs» являло собою вигрібну яму вулиці Муфтар — цієї чудової вузької багатолюдної вулички, що виводила на площу Контрескарп. Примітивні туалети старих багатоквартирних будинків, по одному на поверх біля сходів, із двома ребристими цементними виступами у формі підошов черевиків обабіч діри, аби locataire1 не послизнувся, були обладнані вигрібними ямами, вміст яких уночі викачували в бочки, запряжені кіньми. Улітку, коли всі вікна відчинені, було чути цей звук і сильний сморід.

Бочки були пофарбовані в коричневий і шафрановий кольори, і при місяці, коли золотарі працювали на вулиці Кардинала Лемуана, отакі циліндри на колесах, запряжені кіньми, нагадували картину Брака. Ну, а для «Café des Amateurs» спеціальної бочки не було, і пожовклий плакат, що нагадував про те, які покарання передбачає закон проти публічного пияцтва, висів настільки засиджений мухами й зневажений, наскільки клієнтура була стабільною й смердючою.

Уся печаль міста раптово прийшла з першими холодними зимовими дощами — і тепер уже, йдучи, випадало бачити не дахи білих будинків, а тільки мокру чорноту вулиці й зачинені двері крамничок, де продавали зеленину, канцелярські товари, газети, вхід до кабінету акушерки другої категорії та готелю, де помер Верлен і де я винаймав номер на горішньому поверсі й працював там.