30 віршів про любов і залізницю

Господь створив залізницю для людей урівноважених та наполегливих. І назвав цих людей пасажирами. Пояснивши їм ще на платформі, до від’їзду, — так, відстань роз’єднує нас, робить одинокими й покинутими, але для тих, хто має терпіння і мету, існує залізниця. Відстань не має лякати чи пригнічувати. В людській природі закладено цю потребу руху, подорожі, долання простору, людині притаманно мандрувати, зриватися з місця, виходити з дому і дозволяти пригоді підхопити себе, дозволяти провидінню провадити мандрівників крізь перепони та обставини. Кінцевим підсумком усього цього буде обов’язкове повернення, замкнуте коло мандрівки, подорожня втома, що межує з радістю перепочинку. Міф про героя-блукальця, який долає простір, аби ступити, зрештою, на власний поріг, далі наснажує поетів, прозаїків і драматургів. Історії подорожі притягують до себе з огляду на їхню універсальність та самодостатність. Ідея мандрівки не потребує додаткового пояснення та мотивування, вона є самозрозумілою — подорож сама по собі є сюжетом, психологія мандрівника далі бентежить читацьку уяву, адже її, цю психологію, легко спроєктувати на кожного з нас, адже всі ми, так чи інакше, є мандрівниками, адже подорожі наші витворюють наш життєпис — вони роблять нас досвідченішими, мудрішими й елегійнішими. Тож рушаймо, рушаймо й не барімось — подорож лише починається.

Коли ж говорити про залізницю, слід визнати, що від дитинства, з перших усвідомлених ревізій предметного світу довкола нас, залізниця сприймається нами не як щось, пов’язане з транспортом, але як щось, безпосередньо пов’язане з таїною. Велика дивовижна іграшка, залізо, простягнуте чорноземами й суглинками, окремі володіння, що наповнюються графіками та ритуалами, королівство вокзалів і ремонтних депо, громада колійників та провідників — залізниця є ідеальним предметом як не захвату, то зацікавлення для дитини, що відкриває для себе химерний і не зовсім зрозумілий їй світ дорослих. В юному віці захоплюватися залізницею природно й бажано — через залізні магістралі ти відчуваєш власну долученість до ландшафтів, відчуваєш відстань як таку, відчуваєш, яким незбагненним і нескінченним є це життя і що поєднати все в цьому світі здатна хіба що залізниця. Потім приходить дорослішання, проте прив’язаність до залізниці зазвичай не минає. Зникає відчуття таїни, проте лишається відчуття поєднаності, взаємопов’язаності, взаємопереплетеності. Ну справді — все наше життя перетікає поміж станціями та вокзалами й складається з очікувань та пересадок. Ідеальні передумови для появи любовного сюжету.

Згадка про кохання виникає десь із самого передчуття мандрівки. Залізничний вокзал — звичні лаштунки для мелодрами, для виникнення та усвідомлення трагічних закоханостей і мелодійного перестуку розбитих сердець. Вокзал як місце прощання й відлучення, але так само місце зустрічей і повернень — зрозуміло, що тінь великої любові присутня на кожній порядній залізничній станції. Зрозуміло, скільки таємних історій тримають у своїй подорожній свідомості залізничники — надійні перевізники валіз і загадок, трагедій і негабаритних клунків. Мандрівка, що розлучає і поєднує, подорож як можливість назавжди зникнути з чийогось життя з тим, щоби одного разу туди повернутися, блукання як спосіб виписування історії, нанизування сюжету, відшукування метафор і рим — подорожня людина схильна до сентиментальності, а отже, до поезії, їй легко повірити в те, що десь там, на кінцевій, куди вона вперто рухається, а отже, обов’язково дістанеться, на неї чекають дива та одкровення, освідчення й прозріння, шалена любов і велика втіха того, у кого за плечима лишається дорога.

Ми би мали дякувати нашим подорожам і мандрам за те, що виповнюють нас почуттями й досвідом. Ми би мали сказати слова подяки залізниці, яка сталевими нитками прошиває країну, скріплюючи її й тримаючи разом. Тут ми мали би пригадувати якісь приватні історії й виставляти особисті рахунки, згадувати щось щемке й ностальгійне, щось, що прив’язує нас до наших вокзалів та нічних експресів — сутінкові зали очікування й веселі бари на привокзальній, ненав’язливих подорожніх із їхніми родинними переказами, неприкаяних пияків, завжди готових зробити незабутньою твою подорож. Ми всі складаємося з наших подорожей. З досвіду переміщень, розлучень та повертань.