Твори для бандури

Вступ

Валентина Мартинюк (Брондзя) — член Національної спілки композиторів України, лауреат премій ім. Г. Петровського (1986), ім. Д. Яворницького (1991), ім. В. Кирейка (2007), обласної премії “За особистий внесок у розвиток композиторської школи Дніпропетровщини” (2002), викладач композиції і музично-теоретичних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки. 1983 року закінчила Київську державну консерваторію ім. П.І. Чайковського з класу композиції народного артиста СРСР, професора А.Я. Штогаренка, творчість котрого, безперечно, вплинула на її естетичне кредо. Адже авторській манері В. Мартинюк притаманне поєднання різних стильових напрямків, тяжіння до театральності, дотримання фольклорних традицій із цілковитою їхньою трансформацією відповідно до сучасного мислення. А національний аспект, який є найважливішою особливістю творчості композиторки, уможливлює відтворення найвитонченіших нюансів естетичних переживань узагальненого образу душі україн ського народу — бандури, інструмента, для якого вона, зазвичай, пише твори. У роботах Валентини Мартинюк вдало поєднуються лірико-епічна тематична спрямованість, відчуття національної приналежності, оспівування любові до землі, природи, України із цікавими стилістичними та колористичними вирішеннями. Важливою тенденцією у працях мисткині є виховний вплив власне самого інструмента бандури з поєднанням традицій та новацій на розвиток сучасної бандурної творчості. У авторському доробку В. Мартинюк дві симфонії, концерт для оркестру, хорали, пісні, музич ні комедії за п’єсами М. Старицького, камерно-інструментальна, вокальна, комп’ютерна музика [3, с. 15]. У безпосередній творчій співдружності з дніпропетровськими бандуристами вона створила оригінальні вокальні, інструментальні композиції для бандури та ансамблю бандуристів, що пройшли виконавську апробацію на всеукраїнських та міжнародних конкурсах виконавців на народних інструментах. Ці роботи записано на компакт-диски.

Пропонований збірник інструментальних творів для бандури Валентини Мартинюк репрезентує широкий жанровий спектр й демонструє володіння найрізноманітнішими стильовими моделями. Емоційно-художній тон представлених музичних творів надзвичайно широкий: від лірико-споглядального до драматичного. Однак превалюючою домінантою тут постає лірика. Солüні інстру ментальні твори розміщено за принципом зростаючої складності: “Дощику, полини”, “Прощальна мелодія”, “Нитка Аріадни”, “Сon moto”, “Фантазія на українську тему”, “Інвенція”, “Фуга на народну тему”, “Хорал і фуга”, “Аллюзії на українську народну тему”.

Твір “Дощику, полини” написаний за текстовим зразком дитячої заклички. Традиційно заклички й примовки у народній творчості пов’язані з вірою первісної людини в магічну силу слова. Безперечно, з прадавніх часів заклички змінилися, та залишилася їхня суть — прохання, щоб пішов чи припинився дощ, вийшло сонце чи розійшлися хмари. Крім того, тривале життя цього жанру й популярність серед дітей викликало появу закличок, створених ними самими і вже позбавлених давніх мотивів. Так, зразки сучасного дитячого фольклору (заклички, примовки, скоромовки, лічилки, колядки, щедрівки) побудовані на багаторазовому повторенні коротких поспівок найпростіших ритмічних структур. Зазвичай, вони мають вузький мелодичний діапазон — терції, кварти, квінти: Дощику, дощику, полини, полини,

Щоб калюжі були, Дощику, дощику, перестань, перестань,

Та поїдемо на Вордань. Дощику, дощику, я наварю борщику У синьому горщику, Та поставим на дубочку, Будем стріляти, дощик спиняти. Сонце блисне, яйце трісне, Дубочок хитнувся, дощик минувся. П’єса Валентини Мартинюк “Дощику, полини” — зразок одночастинної форми, в якій чергуються декілька поспівок, різних за діапазоном і ладом. Цікавим є тональний план твору: С-dur, Des-dur, As-dur, C-dur, a-moll, f-moll (з високим п’ятим ступенем), C-dur. Дотримуючись тексту пісні, Валентина Мартинюк як автор використовує звукозображальність: форшлаги, glissando, а також порівняння темпів, що надає контрасту і змінює характер музики. Напрочуд влучно знайдено композиторкою мелодичну ідею наступного твору збірки — “Прощальна мелодія”. При створенні цієї п’єси у неї виникла ідея наслідування всесвітньо відомого твору Сергія Рахаманінова “Вокаліз”. Композиторська концепція музичного твору підкреслюється новими ритмоінтонаціями, цікавим поєднанням різних тембрів (бандури та фортепіано), створенням оновленого музичного образу. Форма твору — період єдиної побудови зі вступом і заключенням. Цей період має чіткий поділ на мотиви та фрази, при відсутності серединного кадансу. Пошук нового, потреба виходу за звичайні рамки, прагнення до неповторності та унікальності, закладені автором, стимулюють виконавців до розкриття особистих творчих надбань. У делікатній пластиці душевних нюансів кожног о твору В. Мартинюк досягає щирого і природного висловлення, емоційної трепетної наповненості. Так, у програмному творі “Нитка Аріадни”, написаному під впливом однойменного вірша Костянтина Бальмонта, авторка використовує темброво-колористичні барви бандури для створення інтимно-романтичних інтонацій поривань душі. Тріольно-мерехтливу ритмічну структуру головного мотиву твору лише підкреслюють актив но діючий темп та безперервний інтонаційний рух, що яскраво відтворюють поетичний текст К. Бальмонта (переклад українською В. Здоренко):

“Є нитка між тим, що пройшло і що буде, Я спритно плету без утоми рукою.

Та хочу прийдешнім століттям покірно і чесно служити, І працею, й тугою і боротьбою…” Середня частина твору гармонічними барвистими співзвуччями та імпресіоністичними штрихами відтворює загальний колорит безкінечного буття, космічного простору блакитної ночі. У автор ському віршованому роздумі над сутністю буття новий тематичний фрагмент демонструє музичний матеріал змістовно схожий із темою епіграфа. А саме низхідна лінія, риторична фігура catabasis, тобто каяття, звертання до землі: “…Багато несказаних слів, Багато створінь, ще не створених нині. І стільки їх, скільки піщинок