Вінграновський: поетика міфу: Монографія

ВІД АВТОРА

Ця книжка постала на основі спершу магістерського, а потім дисертаційного дослідження, яке було виконано на кафедрі літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» протягом 2006–2013 рр. Там же 2013 р. захищено кандидатську дисертацію на тему «Поетика міфу у творчості Миколи Вінграновського». Впродовж наступних років студію було доопрацьовано і доповнено, результатом чого є це видання. Воно не могло б відб утися без участі багатьох людей. Тому маю насамперед висловити уклінну подяку всім, хто зробив неоціненний внесок у постання цієї книжки: • світлої пам’яті Володимиру Пилиповичу Моренцю, багаторічному науковому керівникові дослідження, за повсякчас уважне прочитання і посутні виправлення; • Людмилі Олександрівні Кісельовій за подарований імпульс і натхнення до самого початку цього дослідження, а також за суттєві зауваги до тексту. Дякую всьому колективу кафедри літературознавства НаУКМА, моїм викладачам і колегам, а також науковцям з інших установ, які читали цю студію на різних її етапах або слухали її фрагменти на конференціях і висловлювали важливі поради і пропозиції щодо доповнення: • світ лої пам’яті Володимирові Євгеновичу Панченку, • світ лої пам’яті Сергію Семеновичу Іванюку, • Ганні Іванівні Павленко, • Борису Борисовичу Шалагінову, Світлана Богдан ВІНГРАНОВСЬКИЙ: ПОЕТИКА МІФУ

• Вірі Павлівні Агеєвій,

• Ростиславові Андрійовичу Семківу,

• Тетяні Анатоліївні Огарковій,

• Наталії Іванівні Пелешенко,

• Лесі Володимирівні Пізнюк,

• Елеонорі Степанівні Соловей (Гончарик),

• Наталії Михайлівні Лебединцевій.

Дякую колегам – тодішнім аспірантам НаУКМА, які брали участь в обговоренні моїх тез під час докторантського семінару і дали чимало цінних порад, зокрема:

• Анні Крикун,

• Ользі Максимчук,

• Лесі Павленко,

• Анні Третяк,

• Максиму Карповцю,

• Роксоляні Свято,

• Надії Моршній (Ткачук).

Дякую співробітникам Національного музею літератури України, насамперед – світлої пам’яті Оксані Миколаївні Деркач за можливість працювати з рукописами Миколи Вінграновського.

Дякую меценатові Аркадію Олексійовичу Корнацькому за фінансову підтримку пе ршого накладу цього видання.

Дякую виконавчому директорові Благодійного фонду ім. Миколи Вінграновського Зої Яківні Голоті за всіляке сприяння у постанні монографії в друкованому вигляді.

Дякую «Видавництву Богдан» і його головном у редакторові Богданові Євг еновичу Будном у за ініціатив у щодо перев идання цієї книжки.

Дякую моїм рідним і близьким, які підтримали мене в моїх наукових пошуках.

А понад усе дякую Богові за щастя протягом багатьох років працювати з доробком Миколи Вінграновського, з Божої ласки поета невпинної любові, яка й стала головною причиною появи цієї книжки.

ВСТУП

У літературознавстві намітилася тенденція, коли письменникам із покоління українського літературного шістдесятництва відмовляють у праві на модерність. Зокрема, В. Агеєва вважає, що «коли йдеться про етичні, а ще більше про естетичні засади, то шістдесятники сповідують переважно… домодерні цінності» [2, с. 371] і що вони не засвоїли ані західноєвропейського, ані українського мо дерністського досвіду [2, с. 372]. Б. Бойчук, протиставляючи шістдесятників і поетів Нью-Йоркської групи, зазначив, що перші, на відміну від других, діяли не так на естетичній (тобто модерністській), як на патріотично-емоційній площині [28, с. 22]. Оскільки одним із провідних чинників формування оригінальної поетики модернізму був міф [217, с. 7] як стрижень децентрованої й дезорієнтованої новочасної свідомості, то незасвоєність шістдесятниками модерних практик потрактовують і як їхню недолученість до поетики міфологізму. В. Колесник стверджує, що шістдесятники фактично обійшли традицію 20–30-х років ХХ ст., а надто міфопоетичну гілку україн ської поезії, тимчасом як до неї долучилися поети Київської школи [124, с. 52–53]. Далі дослідниця пише: «Йдеться про потребу й спроможність вибудувати індивідуальний поетичний світ, котрий виявляється щонайменше залежним від позалітературних важелів та функціонує лише як “продукт” творчого “я”. Особистісне начало в поезії шістдесятників утверджувалося не як культ індивідуально сті, а радше як, пристанемо на думку М. Ільницького, “протест проти зведення людини до ролі гвинтика в механізмі державної машини”, так само як і протест проти національного “обкорення” людини. При всій історико-літературній виправданості й затребуваності Світлана Богдан ВІНГРАНОВСЬКИЙ: ПОЕТИКА МІФУ такої позиції у творчому плані її “реалізувало” ідейно загострене (себто заанґажоване) слово. Поетам Київської школи вдалося обернути “протест” на конструктивну пропозицію самодостатньої творчості» [124, с. 53]. Водночас в іншому місці В. Колесник вказує, що має на увазі найзагальніші тенденції шістдесятництва як явища, «адже розкутість художньо-естетичного творення виявилась і в тогочасній поезії І. Драча, М. Вінграновського, Л. Костенко» [124, с. 51]. В. Го лобородько зараховує М. Вінграновського до «однодумців і спільників» Київської школи, яка орієнтувалася на вірш як автономну даність, що не кореспондує з навколишнім світом [318, с. 122–123].

Ім’я Миколи Вінграновського, одного з чільних поетів-шістдесятників, тут згадано не випадково. Адже формули «потреба й спроможність вибудувати індивідуальний поетичний світ» і «кон структивна пропозиція самодостатньої творчості», які В. Колесник виводить для поетів Київської школи, цілком пасують і до творчих розробок Вінграновського. Навіть більше, його вибудовування інди відуального художнього світу відбувається саме за законами міфологізму. На відміну від поетів Київської школи, які свідомо вдавалися до спроб трансформації давнього міфологічного мислення [318, с. 247], міфологізм Вінграновського має не свідомий і цілеспрямо ваний, а стихійний характер, однак завдяки цьому є природним і, хоча й не лежить на поверхні, дає особливо цікаві результати і вар тий дослідження. Зрештою, без осмислення цього аспекту неможливо адекватно інтерпретувати цей корпус текстів.