Золота ложка

БЕТСІ

Бетсі притискає мобільник до вуха, аби краще чути. Вітер і дощ завивають за вікнами, шибки дзвенять.

— Ми тут застрягли. Нас не буде ще якийсь час, — голос Мелані потріскує через перешкоди. — Негода повалила кілька дерев. Чекаємо на аварійні служби, які мають прибрати їх з дороги, але тих поки не видно. Ми не…

— Ви не можете потрапити в Ґрафтон? — Бетсі відчуває, як у неї в грудях підіймається паніка. Уся знімальна група сьогодні вже поїхала, швидко зібравши речі й рушивши до міста, щоби буря не застала їх у дорозі, і тепер у маєтку залишилися тільки вона, Арчі та учасники змагання. Ця думка сповнює її жахом. Вона здригається і щільніше загортається у тонкий кашеміровий светр.

— Що? Зв’язок нестабільний. Хтось має перевірити намет. Там купа камер та іншої апаратури. Я знаю, ти не відповідаєш за техніку, але можеш просто вийти й переконатися, що намет зачинений? Я молю бога, щоб він виявився достатньо міцним і витримав бурю. Кажуть, уночі стане ще гірше, перш ніж все піде на лад. Вибач, що прошу тебе, але більше нікого попросити. Я намагалася додзвонитися Арчі, проте він не бере слухавку. Тож, може, ти…

— Я зроблю це, — різко кидає Бетсі. Вона нізащо не звернеться з проханням до цього чоловіка після того, що він зробив. — Але це справді… неприйнятно, — вона відчуває сплеск гніву, коли кладе слухавку. Бетсі веде шоу «Тиждень випічки» вже десять років, і їй жодного разу не доводилося виконувати чорну роботу. Перевірка намету в темряві під час зливи не входить до її посадових обов’язків. Вона глибоко вдихає. Усвідомлює, що частково й сама винна в тому, що знімальна група зараз у місті. Вона не могла допустити, щоб вони тинялися маєтком Ґрафтон з усім отим їхнім спорядженням і в брудному взутті.

У вікні спалахує блискавка, а далі лунає сильний гуркіт грому. Бетсі заходить у свою гардеробну й тягнеться до важкого жовтого батькового дощовика. Запихаючи руки в рукави, розчаровано зауважує, що той більше не пахне його сигарами, чути лише легкий запах плісняви — супутника занедбаності. З цим запахом і станом вона постійно бореться в Ґрафтоні. Бетсі накривають докори сумління. Ричард Ґрафтон відчув би спустошення, якби побачив, до чого докотився маєток. Він завжди був відданий цьому місцю. Знайшов би спосіб зберегти його за будь-яку ціну. Вона зітхає і тягнеться за старим металевим ліхтариком на полиці.

Бетсі минає коридор й опиняється на головних сходах. Дощ несамовито барабанить у два великих вікна від підлоги до стелі у фоє. Вона поспішає сходами до вхідних дверей, уже відчуваючи власну вразливість. Натягує каптур і відчиняє важкі дерев’яні панелі, змагаючись із вітром. До намету якихось три метри, але дощ періщить так сильно, що світ здається розмитою білою плямою. Вона опановує себе й виходить назовні. Вітер несе краплі дощу під кутом і майже засліплює її, поки вона спускається сходами, прикрашеними двома кам’яними левами. Їхні голови втомлено лежать на схрещених лапах, наче вони схилили голови перед бурею. Вона швидко перетинає гравійну доріжку, яка веде до газону, дощ накриває її покривалами води. Щойно її ноги опиняються на траві, правий закаблук провалюється у свіжий дерен. Він загрузає там, і вона мало не втрачає рівновагу. Підстрибує на одній нозі, з чваканням висмикує черевик із бруду й знову запихає в нього мокру ногу. Бетсі вже вимокла наскрізь. Вона зі злістю думає про прибирання, яке на них чекає, перш ніж зйомки відновляться. Усе затримається. І коштуватиме грошей, багато грошей. Це не сезон, а якийсь жахливий шарварок.

«Їм бракує хімії», — нещодавно написали в газеті «Пост» після витоку відеозаписів із першого дня зйомок. Текст вийшов під заголовком «Що станеться з »Тижнем випічки«?». Ніби преса чомусь вважає, що проблема в них двох. На її хімію не скаржилися до його появи. Поки він не з’явився, проблем узагалі не було.