Моїм батькам
СУБОТА
29 червня
СТОРІНКА ГРОМАДИ ГОЛЛОВЗ-ЕДЖ
Тема: ВОНА ПОВЕРНУЛАСЯ!
Опубліковано: 11:47
Тейт Кора: Біля будинку стоїть таксі. Хтось знав, що вона повернеться сюди?
Престон Сівер: Що?? Ти впевнена, що це вона?
Тейт Кора: Я зараз дивлюся у вікно. Це вона.
Це точно вона.
Шарлотта Брок: ВИДАЛІТЬ НЕГАЙНО.
РОЗДІЛ 1
Привітальної вечірки для Рубі Флетчер ніхто не організував. Вона повернулася несподівано, без попередження, тож ми не мали часу підготуватися. Я не чула грюкання дверцят авто, повороту ключа в замку чи рвучкого розчинення вхідних дверей. Спершу я зауважила кроки — знайоме ляскання по підлозі біля кухні. Від цього звуку я завмерла біля стільниці й міцніше стиснула ножа.
Подумала: «Це не кішка».
Затамувала подих, намагаючись не рухатися, і прислухалася. Шурхотіння в коридорі, немовби щось ковзало вздовж стіни. Я повернулася від стільниці, так і тримаючи ніж у руці, навмання виставивши лезо вперед...
А ось і вона, на порозі моєї кухні: Рубі Флетчер.
Це вона промовила: «Сюрприз!». Це вона засміялася, коли я впустила ніж й блискуче лезо впало між нами на кахельну підлогу, це вона із захватом спостерігала за моїм приголомшеним виразом. Неначе ми й без того не були на межі. Немовби не боялися, що хтось потайки залізе в наш дім.
Немовби вона нічого не розуміла.
Мені знадобилося три секунди, щоби прибрати доречного виразу обличчя. У мене тремтіли руки, і я притиснула їх до грудей.
— Господи, — промовила я, вигравши собі трохи часу. А потім нахилилася, щоб підняти ножа, й це дало мені ще декілька секунд. — Рубі, — сказала я, випроставшись.
Вона всміхнулася ще ширше.
— Гарпер, — протяжно відповіла вона. Передусім я зауважила черевики на низьких підборах, які вона тримала в руці, наче й справді намагалася підкрастися до мене.
А потім я помітила, що вона була в тому ж таки одязі, що й учора на пресконференції: у чорних штанах і безрукавній блузі, але вже без піджака й з розстебнутим верхнім ґудзиком. Темно-русяве волосся було зібране в ту ж зачіску, з якою Рубі з’явилася по телевізору, але сьогодні вона здавалася трохи прим’ятою. А ще її волосся було коротшим, ніж тоді, коли я востаннє бачила її особисто, й тепер сягало лише до плечей. Макіяж під очима розмазався, на щоках проступив блиск, а вуха злегка порожевіли від спеки.
Я зауважила, що її відпустили двадцять чотири години тому, а вона досі не перевдягнулася.
Позаду неї в коридорі стояв багаж — брунатна шкіряна сумка й невеликий рюкзак такого ж кольору. Мабуть, я чула саме його шурхотіння по бежевих стінах. Враховуючи ще й костюм, було легко уявити, що вона зібралася на роботу.
— Де ти була? — запитала я, коли вона опустила черевики. З-поміж усього, що я могла б сказати. Але прагнення з’ясувати хронологію пересування Рубі глибоко вкоренилося в мені, ставши звичкою, якої було вкрай важко позбутися.
Вона закинула голову і засміялася.
— І я за тобою скучила, Гарпер.
Ухилилася від відповіді, як завжди. На годиннику майже полудень, а вигляд у Рубі такий, наче вона взагалі не лягала спати. Можливо, вона була з адвокаткою. А може, їздила зустрітися з татом. Можливо, перш ніж їхати сюди, вирішила заскочити ще кудись — куди завгодно. Можливо, вона досхочу насолоджувалася цілою добою свободи.
Потім вона перетнула кімнату, невідворотно наближаючись до мене, щоб обійняти. Усе відбувалося з незначною затримкою, наче це була постановка. Її хода змінилася, кроки стали тихішими, більш виваженими. І вираз обличчя теж був інакшим — обережний, сторожкий. Щось нове, чого вона навчилася чи що вдосконалила.
Раптом вона стала зовсім не схожою на Рубі, яку я знала, вона здавалася іншою в усьому: стрункішою, з виразнішими вигинами тіла, блакитні очі були більшими та яснішими, ніж я пам’ятала. Рубі здавалася вищою, ніж тоді, коли ми востаннє були в одній кімнаті. Чи, може, то просто спогади змінилися, пом’якшивши її обриси, зробивши її меншою, вразливішою, нездатною скоїти те, у чому її звинувачували.
Можливо, то було спотворення телевізійного екрана, а чи фотографій у газетах, що сплющували її до двовимірної, змусивши мене забути справжню Рубі Флетчер.