Зосереджена робота. Правила концентрації в шаленому світі

У швейцарському кантоні Санкт-Галлен, на північному березі Цюрихського озера, розташоване містечко під назвою Боллінген. Саме його в 1922 році обрав психіатр Карл Юнґ, щоб побудувати там собі прихисток 1. Почав зі звичайного двоповерхового мурованого будинку, який назвав Вежею. Повернувшись з Індії, де поширена практика мати в будівлях приміщення для медитації, він додав до Вежі особистий кабінет. «У моєму прихистку я перебуваю віч-на-віч із собою, — говорив Юнґ про цю кімнату. — Я тримаю ключі завжди біля себе, ніхто не заходить туди — хіба що з мого дозволу».

У книжці «Щоденні ритуали» (Daily Rituals) Мейсон Каррі на основі інформації про Юнґа, здобутої з різних джерел, відтворює режим праці видатного психіатра в його Вежі. Каррі розповідає, що Юнґ прокидався о сьомій ранку й після ситного сніданку безперервно писав дві години поспіль у своєму кабінеті. Післяобідній час він часто присвячував медитації чи довгим прогулянкам сільськими околицями. У Вежі не було електрики, тож коли сутеніло, світло йшло від оливних ламп, а тепло — від каміна. Спати Юнґ лягав о десятій вечора. «Від початку я мав потужне відчуття спокою і відновлення у цій Вежі», — казав він.

Хоча боллінгенська Вежа й викликає аналогії з дачним будинком, із життя Юнґа стає зрозуміло, що цей дім біля озера був побудований зовсім не для відпочинку. 1922 року, коли психіатр придбав цю ділянку, він не міг дозволити собі відпустки. Лише за рік до того вийшла його книжка «Психологічні типи» (Psychological Types) — фундаментальна праця, у якій Юнґ сформулював власну концепцію, закріпивши нею розбіжності з ідеями колишнього друга й наставника Зиґмунда Фройда. Його дискусія з Фройдом у 20-х роках минулого століття була проявом неабиякої відваги. Для того щоб аргументувати власну позицію, викладену в цій монографії, Юнґу доводилося працювати не покладаючи рук: писати нові статті та книжки, які сприяли становленню аналітичної психології — так називався заснований ним новий напрям.

У Цюриху Юнґ був постійно зайнятий — лекції, лікарська практика, консультації. Повсякденні клопоти забирали весь його час, не даючи можливості зосередитися на науці. Він хотів змінити наявне розуміння несвідомого, а це завдання вимагало ретельного обдумування, на яке Юнґу з його шаленим ритмом життя просто не вистачало часу. Тож у Боллінгені він усамітнювався не для відпочинку від своєї професійної діяльності, а для того, щоб досягати в ній нових висот.

Карл Юнґ став одним із найвпливовіших мислителів ХХ століття. Його успіху сприяло багато чинників. Однак я хочу зупинитися лише на одному з них — на тому, наскільки наполегливо Юнґ розвивав у собі навичку, яка, безсумнівно, відіграла основну роль у його досягненнях:

Це зосереджена робота — професійна діяльність за умов максимальної концентрації та напруження когнітивних здібностей. Така робота створює нову цінність і зміцнює наш творчий «м’яз». До того ж цей процес важко повторити.

Зосереджена робота дозволяє видобути максимум із наших здібностей на їхньому поточному рівні. Десятиліття досліджень у галузі психології та нейрології довели, що стан розумової напруги, коли людина повністю занурюється в роботу, сприяє зокрема покращенню її інтелектуальних здібностей. Саме зосереджена робота як метод сприяла на початку ХХ століття розвитку такої складної науки, як академічна психіатрія.