| Видавництво: | Видавництво Старого Лева |
| Автор: | Мар'яна Савка |
| Жанр: | Поезія |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 9786176790303 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Пора плодів і квітів» — книга зібраних віршів Мар'яни Савки з ілюстраціями Даші Ракової. Вийшла у «Видавництві Старого Лева» 2013 року.
Книга зібраних віршів «Пора плодів і квітів» увібрала практично весь поетичний доробок Мар’яни Савки – від першої збірки «Оголені русла» і до найновіших віршів, які не виходили окремими виданнями. Це творчий шлях довжиною майже у двадцять років.
плоди і квіти. вірші і вино.
усе забуто. все не є виною.
і двоє не поділено надвоє —
то просто тінь розгорнутим сувоєм
почерез сад лягла як полотно.
* * *
Там де живуть невтолені слова,
невимовлені пошепки молитви,
найкращих віршів гомінка трава,
тривожно колихається на вітрі.
І ті ще нам не знані читачі,
яким не втямки, звідки це взялося,
слова й рядки розтягнуть на ключі
до власних брам, куди би їм не йшлося.
Слова-ключі їм відкривають сни,
В яких вони як діти — без вини.
* * *
Пиши мені, пиши до забуття,
Аж поки пальці стиснуться в судомі.
Бо щось в словах є більше за життя —
Учора ми були ще не знайомі,
А завтра все ніяк не настає,
І все в тобі чомусь таке моє.
* * *
В любові є багато різних слів,
Укладених поетами у рими.
А ті, котрих ти мовити не смів,
В тюльпанах оселилися незримо.
І струшують свій золотавий пил
На береги книжкової сторінки,
Де слово зупинилось між двох сил,
Ламаючи серця на половинки.
Розсипалися чорні зеренця —
То літери, котрим ще проростати
Крізь сторінки, суцвіття і серця —
У сутінках маленької кімнати.
* * *
Пароль — весна. Я вже не тямлю як,
Коли і де його передали.
Та він на язику такий на смак,
Як крапля черешневої смоли.
Пароль — весна. Кричу тобі: весна!
Вздовж неба зацвітає верболіз,
І світ нові вбирає імена,
І я люблю. Люблю її до сліз.
* * *
Доброго ранку, мій коханий вірше!
Де ти блукав, коли темніла ніч?
Кого розрадив, словом відповівши
На запитання зболених облич?
Кого любив — до полум’я, до приску,
Кого студив — як рану в джерелі,
Кому життя підвів подвійну риску,
Кого провів за обрій по ріллі?
А може, ти, втомившись на хвилинку,
Шукав рятунку в простоті речей
І пригортав оту смагляву жінку,
І цілував в оголене плече.
І затихав, по слову відпустивши
У музику солодкого жалю.
Доброго ранку, мій коханий вірше!
Тепер ти знаєш: я тебе люблю.
Простий віршик
Весна. Рожеве. Біле. Голубе.
Сади ростуть то з неба, то до неба.
А я із тебе зчитую себе,
Очей не відриваючи від тебе.
Шалію від такої простоти,
Коли в однім відлунні сотні «ти».
Весна. Рожеве. Біле. Голубе.
Росту до неба — бо люблю тебе.
* * *
Мій дім затісний від сторонніх речей,
Якими заповнені дні і пустоти.
І вечір надходить. І хтось на плече
Не схилить чола. Не присяде навпроти.
Де місячне сяйво — доріжка тонка —
Розлите рукою, що злегка тремтіла.
Самотня фіранка чекає ривка,
Щоб вирватись раптом з вікна, як із тіла.
І я не молюсь, не борюсь, не бою...
Тримаюсь за край. Що аж пальці отерпли.
Нічого не прошу. Лиш тихо стою.
В порожньому домі буває нестерпно.
Нестерпно гортати старі сторінки,
Поринувши в студінь широкого ліжка,
Й чекати на тебе години, віки.
Ти жінка. Ти сяйво. Ти... кішка.
* * *
самотній вовче, місяць як тареля.
хтось вдарить й розіб’є нехотячи.
а ти не спиш. в постелі як в пустелі —
так легко загубитись уночі,
урвавши промінь дня і нитку фрази
(коли Вона не тут, і не сама),
долонею шукаючи оази.
десь тут була. поділася? нема?
без неї ніч на півжиття, півсвіту.
самотній вовк навиє самоти.
з небесної тарелі вип’є світла.
а ти йому, мій місяцю, світи.
* * *
на цій половині дощу починається день.
на тій половині дощу завертає на вечір.
я десь на межі. ще ніяк не второпаю де.
та змокла до нитки. і як я сушитиму речі?
і як я сушитиму голову всім цим дощем —
тобою, собою, чужими, своїми думками?
бо світ зупинився за крок і вагається ще,
коли зупинити цей дощ, що іде поміж нами.
Джазова колискова
Спи мій коханий
місто забуло про нас все вимикаю слухаю радіо-джаз галас заюрмлених вулиць і гуркіт метро дивних людей вимикаю з розмовами про те що чомусь загубилось у плетиві фраз спи мій коханий слухаю радіо-джаз ти засинаєш на пограниччі світів хай тобі сниться
те чого спрагло хотів хочеш мене уві сні? то наснюсь тобі я ніжна мелодія квітка стрімка течія і не пущу в твої сни ні журби ні образ світ вимикаю слухаю радіо-джаз
* * *
Жінка, котру пробудили над ранок, прочинена брама, Першому світлу з-за обрію ледь відкрита. Тіло її ще занурене в ніч. Як у купіль. Долоні дитинно безвольні. Сон стікає по шкірі її, як грудне молоко. Пригубити б його. Приголубити. Пити. Пити блакитну розніженість, Що струмує у жилках занадто тонких зап’ястків. Розгортати її тонкоткані сувої, Шукаючи входу без жодного виходу. Жінку відкривати над ранок, Ніби вводити в храм. І, спливаючи ніжністю, Бути її підніжжям.
«Пора плодів і квітів» — книга зібраних віршів Мар'яни Савки, що вийшла 2013 року у «Видавництві Старого Лева». Копірайт на текст у ній стоїть як «1995–2013»: видання підсумовує вісімнадцять років письма — «творчий шлях довжиною майже у двадцять років», як формулює видавець. До того часу в авторки вже вийшли «Оголені русла» (1995), «Малюнки на камені» (1998), «Гірка мандрагора» і «Кохання і війна» (2002), «Квіти цмину» (2006), «Бостон-джаз» (2008) та «Тінь риби» (2010); сюди ж, за словами видавця, увійшли й вірші, які окремими книжками не друкувалися. Художнє оформлення Даші Ракової датоване 2012–2013 роками, у виданні є фотографія Олександра Новіцького. Присвята — «Тим, кого люблю».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
